Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

4 глава

*Алекс 

Більше ніякого спиртного. Моя голова просто розривається від болю. Я важко застогнав і підвівся з ліжка. Ще й на пари сьогодні йти. Що може бути гірше? Ні, може. Люба сестричка, яка вже 10 хвилин займається не зрозуміло чим у ванній кімнаті.

— Міє, негайно виходь. Я запізнюсь через тебе. Ти там заплив влаштувала?

Я знову почав стукати у двері, але вони раптом відчинилися і з них виглянула сонна сестриця з зубною щіткою в роті. На її обличчі була дивна лавандова маска. Я ледь стримав сміх, коли побачив її. Тоді мої очі метнулись донизу. На сестриці був тонкий білий халат і пухнасті білі тапочки.

— Ще ваз кукнеш і я возіб’ю твою говову...

— Що? — Я витягнув щітку з її рота й підніс вгору.

— Ще раз стукнеш і я розіб’ю тобі голову цими дверима. Віддай щітку і дочекайся своєї черги! — Вона забрала свою річ і гримнула дверима. От стерва!

— Джуліано, ти ще заплатиш за це, — незадоволено прошипів я.

Через декілька хвилин я таки зміг прийняти той клятий душ. Голова почала боліти ще сильніше, тому довелось випити знеболювальне. Коли я спустився на перший поверх, то в домі була лише Ксенія. Мабуть, батько вже на роботі, а Мія викликала таксі й поїхала в універ раніше. Моя мачуха займалась приготуванням сніданку.

— Привіт.

Я лише легко кивнув їй, взяв яблуко з корзини й побіг.

Мені не хотілося говорити з нею, тим паче зараз. Я відчинив гараж і застрибнув в Audi RS7. Мотор заревів і я з усією швидкістю помчав в бік універу. Коли я зайшов в потрібну мені аудиторію, то Мії ще не було. Можливо, це й на краще.

Тут було доволі мало студентів. Напевно, я прийшов ще доволі рано. Через декілька хвилин до мене приєднався Річард.

— Як ти почуваєшся після вчорашнього? — запитав він.

Мушу зауважити, що Річ виглядав зараз набагато краще, ніж я. Він ідеально міг впоратись з похміллям і я навіть трохи заздрив йому через це.

— Бувало й гірше, — промовив я, знизуючи плечима.

Ми перекинулись ще декількома репліками, а тоді в авдиторію зайшла місіс Девіс. Я намагався зосередитись на темі лекції, але все пішло коту під хвіст, бо двері відчинилися і зайшов містер Вілсон. Позаду нього стояла Мія. Наші погляди перетнулися, але вона швидко відвела очі. Коли директор представив її моїм прізвищем, то я загорівся, як велике багаття. Ця дівчина ніколи не буде носити наше прізвище!

Мія представилася, а я не опустив можливості знову нагадати їй про гроші батька. Вона натомість обізвала мене неандертальцем. Після нашої словесної перепалки сестриця присіла біля Ітана. І що вона забула в їхній компанії? Я незадоволено стиснув ручку і вона розламалась на дві частини.

— Спокійніше, Алексе, а то не залишиться чим конспект писати, — з усмішкою промовив Річ.

Я кинув на нього роздратований погляд і важко видихнув.

Здавалось, що гірше вже бути не може, але на наступній парі нам задали робити разом проєкт. Тепер я ненавиджу число 10. В мене було бажання ігнорувати Мію, але доля вирішила інакше. Вона наздогнала мене, коли ми вже заходили в кабінет.

— Надіюсь, що ти не збираєшся залишити мене саму з цим завданням. Я не планую робити його одна, — промовила вона, поправляючи пасмо свого волосся.

—  Я б не довірив його тобі. Напевно б зіпсувала все навмисне, щоб я вилетів з універу.

Я підійшов до вільного столика і вказав на нього рукою. Мія сіла навпроти мене і взяла до рук котушку з червоними нитками.

— Ідіот. Ми б тоді обоє вилетіли. Я б не стала так ризикувати лише заради помсти тобі, — серйозно промовила Мія.

Я забрав в неї нитки й фальшиво посміхнувся.

— Як же це мило. Подякувати тобі за це?

Вона закрила голову руками й провела долонею по волоссю.

— Чому ти поводишся як нестерпний та егоїстичний телепень? — запитала сестриця, примруживши очі.

— А чому ти поводишся як маленька самозакохана стерва? — відповів я питанням на питання.

В цю гру можна грати вдвох.

— Ти перший почав. Я не робила тобі нічого поганого. Алексе, ти полив мене й мою матір брудом і після цього хочеш, щоб я поводилась з тобою нормально?

— Джуліанно, доки ти живеш в моєму домі, ти будеш поводитись, як слухняна дівчинка.
— Її брови здивовано піднялись вверх.

— Ще раз ти так мене назвеш і я за себе не ручаюсь! — Я нахилився до неї ближче і доторкнувся великим пальцем її підборіддя. Їх очі були переповнені ненавистю до мене. Маленький ніс поморщився від напруги, що вирувала між нами, брови здійнялися в гору, а щоки стали червоні. Вона точно готова була роздерти мене як вовк безневинну вівцю.

— І що ти можеш, Джуліанно? — з нахабною посмішкою промовив я. Можливо, вона й хоче здаватися грізною, але я знаю, що ця дівчина не може завдати комусь біль. Я переконаний в цьому.

Вона взяла моток синіх ниток і кинула його в мене. Я помилився...

— Даймонд, я перетворю твоє життя на пекло, — грізно просичав я.

Якби переді мною зараз стояв хлопець, то я б вже викликав його на поєдинок і змусив поплатитись за таку нахабність. Проте, переді мною все ще стояла моя сестра. Зведена, але сестра. В моїй пам'яті одразу з'явились слова батька. Я міг сердитись на неї, але б ніколи не перейшов межу...
Далі в кабінеті почався хаос і безлад. Кожен кидав один в одного всім, що попадало під руки. Хтось жбурнув у бік Мії гострий транспортир. Він би попав їй в око, якби не наш одногрупник Елтон. Він потягнув її за талію у свій бік і сестричка впала прямо на нього. Я кинув на одногрупника злий погляд і він допоміг Мії піднятись. Вона подарувала йому милу усмішку, а тоді в кабінет зайшов Паркер. Він був розлючений і відправив нас всіх до директора. В кінцевому результаті ми всією групою маємо прибирати після пар. Просто не день, а якась суцільна катастрофа і все це через Мію.

На жаль, прибирати весь цей безлад мені теж довелось з нею. Під час прибирання ми мовчали. Думаю, що будь-яка розмова б призвела до ще однієї сварки. Після миття підлоги в коридорі, Мія одразу попрямувала кудись з Євою. Я ж поїхав додому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍