Читати книгу - "Заміж за незнайомця, Уляна Пас"

Після завершення останньої на сьогодні лекції попросила Ліку почекати мене в коридорі, а сама відправилася до куратора групи, котрий і займався нашими практиками.

Постукавши, я почула запрошення увійти і швидко відчинила двері. Андрій Степанович Валовий - доволі молодий та амбіційний викладач. Половина нашої групи таємно пускає слину на цього чоловіка. Високий брюнет у діловому костюмі мимоволі притягував до себе погляди. Тільки мене це діло не стосувалося, адже донедавна я бачила перед собою лише Борю.

- Що таке, Юле? - зацікавлено поглянув на мене, відірвавшись від паперів. 

- Я хотіла запитати стосовно практики. Чи є у вас якісь пропозиції? - переминаючись з ноги на ногу, запитала. 

- Наскільки мені відомо, ти планувала  проходити практику у свого нареченого в компанії. Змінилося щось?

- Змінилося. Він більше не мій наречений, - випалила на одному подиху. Куратору брехати не хотілося, і по його здивованому виразу обличчя зрозуміла, що новина дійсно несподівана для нього. 

- Ну... це вагома причина, - кашлянув у кулак і на деякий час задумався. - Давай так: я пошукаю для тебе щось, але обіцяти нічого не буду. Часу не так багато. 

- Спасибі вам! - широко усміхнулася і мало не застрибала на місці від радості. - Буду дуже вдячна за допомогу.

Андрій Степанович також усміхнувся і повернувся до своїх паперів. Я ж покидала його кабінет з відчуттям, що на одну проблему в моєму житті стало менше. 

Ліка уже чекала мене біля вікна, що виходило на центральний вхід та стоянку. Вона зацікавлено щось там розглядала, а коли побачила мене, повністю втратила інтерес до того, що відбувалося на вулиці.

- Ну як? Надія є? - зацікавлено питає. 

- Андрій Степанович обіцяв допомогти, - радісно відповідаю. - Він такий милий!

- Ой, тільки не треба цього! - скривилася подруга. Чомусь нашого куратора вона недолюблювала, та й він старався цю дівчину зайвий раз не чіпати. - Милий, аякже! 

Хмикнувши, я не стала продовжувати цю тему. Хотілося поїхати додому і відпочити, а ввечері можна й містом погуляти. 

- Гей, зажди! - Ліка схопила мене за руку, не даючи можливості й кроку зробити.

 - Ти чого? - здивовано витріщилася на неї. 

- У вікно подивись. Там тебе чекає сюрприз, - хмикнула дівчина і я зрозуміла, що не просто так вона туди поглядала. 

На капоті моєї Ауді сидів Борис, а поряд з ним лежав просто-таки велетенський букет червоних троянд. Ще один... Схоже, чекав він саме на мене і не збирався нікуди йти. Студенти, що покидали універ, з цікавістю розглядали цього недолугого принца. Отже, вже завтра про це будуть говорити.

- Чорт! І що тепер робити? - я міцніше перехопила букет, який подарували одногрупники, і замислилася.

- Як що? - усміхнулася Ліка. - Варто показати цьому ідіоту, що ти сильна та незалежна жінка. А ще... одружена. 

Подруга кивнула на обручку, що красувалася у мене на пальчику, а тоді на квіти. В принципі це була чудова можливість відправити Борю у далекі далі і при цьому ще й помститися за зраду. Але акторка з мене така собі, тому, можливо, усе це не має сенсу. 

- Ти ж мене підтримаєш, якщо щось піде не так? - зітхнула, вкотре пішовши на повідку у божевільних ідей Ліки. 

- А то! - хмикнула подруга. - Можеш на мене покластися. 

Подруга підхопила мене попід руку  і повела в бік виходу. Моєї впевненості вистачило рівно до того моменту, як ми вийшли на вулицю і Борис нас помітив. Я також не пропустила той момент, коли його погляд торкнувся букету в моїх руках. На красивому обличчі промайнула злість, і саме це змусило мене бути впевненою в собі. 

Борис дратувався, що мені подарували квіти, а сам у мене за спиною спав з власною помічницею. Якось неправильно виходить, чесно кажучи. Потрібно вирівняти рахунок і тепер моя черга показати йому, що я не ідіотка і також вмію грати нечесно. І байдуже, що насправді зовсім не вмію. Бувають моменти, коли життя змушує нас навчитися. І мене навчить! Ось просто зараз буде перший урок!