Читати книгу - "Одного разу в хірургії , Ягода"

Розділ 7

 

Розділ 7 
 

Вікторія

Ну цілується він як Бог,чесне слово .Мене ще ніхто так не цілував .Я навіть подумати не могла ,що мій скромний обід перетвориться на такий порочно солодкий поцілунок .Але мій мозок поволі стає на своє місце і в мене навіть не виникає відчуття сорому ,та що вже й казати я цього хотіла ще з нашої першої зустрічі, але Олегові це знати не обов'язково .Як  і те ,що я вже потекла і попливла  .Тож я вирішую зіграти обурення його вчинком ,а він, щоб ви собі знали, цілує ще раз .Та що ж це таке ,цей поцілунок буде мені снитися в моїх безсоромних снах ще довго .
-давай зупинимося ,а то мені вже дах знесло ,можу не стриматися ,- важко дихаючи мені в шию ,видає цей засранець і я чую ліниву посмішку в його голосі .Ну ви уявляєте !Сам на мене накинувся як дикий звір і тапер просить зупинитися ,а може я вже не хочу .Фі ,ну не засранець ?!
-а може я не хочу ?- уїдливо питаю , він усміхається ,а в потемнілих очах чортики бігають .
-треба ,Вікусь, треба,-солодко шепоче мені і цілує моє вушко .І як він мене назвав? Вікусь?А мені подобається, так мило звучить з його вуст моє ім'я .Він беззвучно підіймається і ми заходимо тримаючись за руки до лікарні .Ох і пліток буде.Чує моя дупця ,що я потрапила .
-ти сьогодні о котрій додому?- питає Олег і відпускає мою руку ,аж холодно якось стало .
- о 9 буду вже іти , треба ще з документами закінчити тому трохи допізна сьогодні ,- це що я щойно виправдовувалася чому я затримаюсь ?тааааак ,це вже перебір геть мозок виплив від поцілунку .
- ну тоді я почекаю на тебе і підемо разом ,-каже а в мене таке тепло всередині розливається ,але кажу зовсім інше.
-а з якого дива така турбота?-примружившись питаю .
-просто не хочу ,щоб ти ішла сама вночі , наш райончик сама знаєш який ,-каже і швидко цілуючи в губи іде ,а я так і стою із застряглим у горлі обуренням .Що ж, треба іти допрацювати цей божевільний робочий день .
 

Рівно о дев'ятій я вже стою при вході до лікарні і помічаю ,що Олег вже на місці ,хм похвально .
- ну що ,пішли?-питає і бере мене за руку ,у відповідь я лише киваю і пробую висмикнути руку ,-це для безпеки, - відповідає на моє німе питання в погляді і посміхається знову тією хитрою посмішкою як кіт ,що смитани об'ївся.
-а як же ,-відповідаю насупившись,а всередині тепло-тепло .

До будинку ми доходимо швидко ,але прощаємося довго. Ніяк не можемо відірватися одне від одного занадто солодкі і гарячі виходять поцілунки під моїм під'їздом.Але все ж таки ми прощаємося і я на ватяних ногах іду додому.
 

І що це означає?Ці поцілунки повільно розслабляють  мозок ,а заразом і моє серце ,яке не підпускало нікого за останні пів року .Що ж змінилося?
 

 

Любі читачі ,яким на вашу думку буде продовження цієї історії?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍