Читати книгу - "Подаруй мені ніч, Аврелія Аверлі"

Розділ 7

Аліна
Розлючена на Лук'яна, на Романа, на себе та на весь світ, прямую до аудиторії. Одразу бачу Оксану й сідаю біля неї. Ми дружимо з першого курсу, тому їй добре відомо хто такий Лук'ян. Вона витягує навушники з вух та посміхається:
— Привіт! — сині очі дивляться з цікавістю, а темно русяве волосся недбалими пасмами спадає на плечі. — Ти якась бліда.
— Лук'ян повернувся.
Її очі округлюються й вона випускає навушник з рук. Він падає на парту, проте подруга зовсім не заважає на це.
— Який Лук'ян? Той самий?
— А ти маєш багатьох знайомих Лук'янів? Звісно той самий. Громовенко. Паскудник, який отруїв моє життя і продовжує це робити, — я не можу стримати гнів і злегка зриваюся на подрузі. Вона вражена, махає головою:
— Очманіти! Чого він хоче? Як він пояснив своє смс?
— Він хоче мене. На тиждень.
Без вагань розповідаю подрузі все, а вона слухає, схопившись за рота.
— Я зроблю все, щоб він пожалів про свою вимогу. Він гадає, що я зламаюся під його наказами. Принизить і викине мене мов сміття. Але цього не буде. Я знущатимуся з нього і перетворю його життя на пекло. Він сам відправить мене додому раніше.
— Ой, не знаю. З Лук’яном погано жартувати. Навряд чи такий прийом з ним пройде. А Ромчик що?
— Нічого. Погодився, щоб я розважала Лук’яна. Він не знає, що ми колись зустрічалися. З ним буде серйозна розмова.
До аудиторії заходить викладач і змушує нас замовкнути. Я ніяк не можу зосередитися на навчанні, всі думки належать бісовому Лук’яну. Подумки складаю плани, як я доводитиму його до сказу й радію своїй маленькій помсті. Пів дня на парах стомлює. Я хвилююся перед зустріччю з Лук’яном. Він обіцяв мене забрати. Телефон озвався знайомою мелодію і я скинулася. На екрані висвітлився невідомий номер. Не роздумуючи, відповідаю на дзвінок. З того боку чується чоловічий бас:
— Скучила за мною? — одразу впізнаю голос Лук’яна.
— Анітрохи, — впевнено говорю.
— Обманщиця. На жаль, у мене виникли важливі справи. За тобою приїде моя людина. Я скину тобі номер авто. Він відвезе тебе до магазину. Купиш пристойну вечірню сукню. Ввечері у нас запланований один захід. Одягнешся і приїдеш одразу на місце, зустрінемося там.
– Що за захід? — у серці посилюється тривога. Невідомо, що вигадав цей хворий. Він зневажливо хмикає:
— Дізнаєшся на місці. Купи щось скромне, але красиве. Без відвертих декольте та розрізів. Я сподіваюся на твій смак. Сірий все оплатить.
У моїй голові одразу визріває план помсти. Мимоволі посміхаюся:
— Добре, все буде, як ти хочеш.
— Мені подобається таке чути. Все, до зустрічі!
У телефоні лунають короткі гудки. Через хвилину приходить смс з номером автомобіля. Я виходжу на вулицю й одразу знаходжу потрібне авто. Сідаю на переднє сидіння і наштовхуюся на здивоване обличчя лисого здорованя, який приводив Романа. Я насуплююся:
— Лук’ян сказав, що ви відвезете мене до магазину.
— Так, сядь на заднє сидіння.
— Чому? — тепер для мене стає принциповим залишитися на цьому місці. Сірий стискає плечима:
— Так заведено.
— Мене часто нудить в авто. Сподіваюся це не той випадок, але краще їхати спереду. Я не хочу заблювати вам салон.
Почувши такі пікантні деталі, Сірий заводить автомобіль та тисне на педаль газу. Ми їдемо вперед і я пристібаю пасок. У животі бурчить від голоду, але я намагаюся не зважати на це. Щоб вивідати інформацію, мило посміхаюся:
— Лук’ян казав, що ви введете мене в курс справ і розкажете про захід, на який ми їдемо.
Сірий підозріло коситься на мене. Його карі очі пронизують мої й здається він розпізнав брехню. Переводить погляд на дорогу та вмикає радіо:
— Мені він такого не казав. Я не знаю, що за захід. Наказ був чітким. Доставити тебе до магазину і відвести до ресторану. Все.
Ну, тепер я хоча б знаю, що у нас запланований похід до ресторану. Лук’ян вирішив здивувати мене вишуканими стравами? Хоч поїм. Решту дороги їдемо мовчки. Чоловік паркує автомобіль біля фірмового магазину відомого бренду. Я ледь стримуюся, щоб не присвиснути. Уявляю, які тут ціни. Проте грошей Лук’яна не шкода. Я подбаю про те, щоб цей вечір обійшовся йому у кругленьку суму. Виходжу на вулицю й Сірий прямує слідом. Галантно відчиняє мені двері та пропускає всередину. Зараз він схожий на поважного джентльмена, а не на безжального головоріза.
Продавчині широко посміхаються та поглядом проводять по мені. Чоловік одразу ставить завдання:
— Мені потрібно, щоб ви одягнули цю дівчину у вечірню сукню. Ціна значення не має.
Почувши останнє речення, в очах продавчинь спалахнув жадібний блиск. Вони помчали до вішаків з найдорожчими сукнями, а я ліниво оглядаю все довкола. Мені принесли справді розкішні сукні. Вони коштували стільки, що було страшно навіть до них доторкнутися. Проте, якщо платить Лук’ян, то можна й пошкодити. Я приміряю три сукні. Кожна стримана, гарна і мені личить. Це зовсім не те, у чому я хочу з’явитися перед Лук’яном. Оглядаючи себе у дзеркало, озвучую побажання:
— Я хочу сукню з відвертим декольте. Мій котик любить, коли все напоказ. І бажано коротку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍