Читати книгу - "Подаруй мені ніч, Аврелія Аверлі"

Розділ 6

Вона припиняє пручається. З виразом обличчя наповненим злості, охоплює мою шию руками. Здається, вона хоче мене задушити, але всупереч бажанню, пальчиками грайливо виводить плетиво на шкірі. Дражнить, розбурхує бажання, та гнівно насуплює брови:
— Чим же я рахунки оплачуватиму? Ах, так, оскільки квартира вже не наша, то за комуналку сплачувати не потрібно, так?
— Я виплачу тобі зарплату за тиждень, яку ти отримала б у тому гадючнику.
Я знав, що вона працює у місцевій піцерії. Мої люди дізналися про все, що вона робила останні роки без мене. Хотілося піти туди, продемонструвати товстий гаманець та витягнути її звідти. От тільки Аліна не погодилася б. Я сам не зрозумів у яку мить план помсти перетворився на план повернення коханої. Вона тягнеться до мене та зупиняється у кількох сантиметрів від мого обличчя. Звабливо прикушує губу:
— Краще дозволь відвідувати роботу. Я там працюю по змінно і неповний робочий день.
— Вважай, що тепер ти працюєш на мене. Після універу одразу додому. Сідай їсти, — я відпускаю її й ледь стримуюся, щоб не ляснути по апетитній сідниці.
Аліна розміщується за столом та бере виделку до рук. Мовчки їсть сніданок і навіть не дивиться у мій бік. З'ївши майже все, згадує про мою присутність:
— Я хочу впевнитися, що ти відпустив Романа.
Почувши таке, я ледь не поперхнувся гарячою кавою. Обпік губи, проте вигляду не подав. Граційно поклав горнятко на стіл. Я забув зателефонувати Сірому, щоб відпустив того сопляка. Усвідомлюю, що він їй не байдужий та зціплюю зуби. Поважно киваю:
— Звісно, але це буде остання ваша розмова за цей тиждень.
— Добре, — надто легко погоджується.
Я підіймаюся та йду до спальні за телефоном. Набираю номер Сірого й чую хрипле "Алло". Поки Аліна на кухні, віддаю наказ:
— Відпусти боржника, але стеж за ним. Слідкуй, щоб не наробив дурниць. Дай йому телефон, хочу поговорити з ним.
Розвертаюся та бачу Аліну. Склавши долоні на лікті, вона стоїть на порозі, і явно на щось очікує. Суворим голосом заявляю Роману:
— Твоя дружина гарно попрацювала, я відпускаю тебе. Але Аліна повернеться через тиждень, весь цей час вона працюватиме на мене. Будь розумним хлопчиком і не шукай зустрічі з нею. Протягом тижня навіть не наближайся, не телефонуй та забудь про її існування. Жодної поліції чи преси, інакше нам доведеться знову зустрітися.
Чую голосне сопіння в телефон. Аліна гнівно дивиться на мене та простягає руку. Я віддаю їй телефон й вона відходить до вікна:
— Коханий? Ти як?
Мене перекошує від почутого. Який в біса коханий, якщо він легко віддав свою дружину іншому? Проте зараз Аліна цього не усвідомлює, після паузи продовжує говорити:
— Мені довелося погодитися на пропозицію Лук'яна. Я житиму з ним тиждень. Після цього він обіцяє мене відпустити. Таким чином я відпрацюю борг.
Замовкає. Неприємно розуміти, що вона зі мною тільки через борг. Нічого, це скоро зміниться, я змушу її згадати про колишні почуття. Вона стишує голос:
— І я тебе кохаю. Я повернуся і ми про все забудемо. Цілую, обіймаю та сумую!
У грудях розпалюється пожежа і моєму терпінню настає кінець. Не маю наміру слухати їхнє воркування. Підходжу та вихоплюю телефон з рук:
— Ти все почув. Не турбуй Аліну тиждень.
З гнівом натискаю на телефон та закінчую розмову. У зелених очах витанцьовують бісики. Куточки звабливих вуст злегка підіймаються до верху й складається враження, що вона навмисне злить мене. Вирішила погратися. Нічого, все одно я її обіграю, закохається у мене як вперше. Вона хитро зіщулює очі:
— Мені потрібно їхати на пари.
— У тебе пари через дві години, — бовкаю не обдумавши. Ловлю обурення в її очах і розумію, що видав себе. Я знаю її розпорядок дня, розклад пар та змін у кафе. Вона стискає плечима:
— Я маю заїхати додому, взяти конспекти, переодягнутися.
— Не турбуйся про це, я куплю тобі новий одяг.
— Гадаю, у своєму гардеробі я знайду щось таке, що буде гідне споглядань величного Лук'яна.
От цього мені й не хотілося. Знаючи Аліну, то вона могла навмисно одягнутися як городнє опудало. Я підходжу до шафи та дістаю звідти сорочку:
— Не сумніваюся, але гадаю новий одяг тобі не завадить. Тим більше не потрібно їхати в інший кінець міста.
— Там мої речі. Я ж можу взяти свої речі? — дівчина ступить брови, — зрештою конспекти ти не купиш. Я зберу сумку на тиждень.
— Добре, я тебе відвезу. Закинеш сумку у багажник і я доставлю тебе в універ. Після пар, приїду за тобою.
— Боїшся, що втечу? — вперше на її обличчі промайнула посмішка. Я намагаюся залишатися серйозним:
— А варто?
— Ні, — махає головою, — у нас угода. Крім того, ти все одно мене знайдеш.
— Тоді домовилися.
Я одягаюся і ми їдемо до її квартири. Точніше, вже моєї. Той дурень підписав документи й тепер вона моя. Аліна відвертає голову і не налаштована на розмови. До квартири заходимо разом. Я пробігаюся поглядом по однокімнатні й зауважую, що вітальня у моєму маєтку значно більша. Крім квартири, куди я привіз Аліну, у мене ще є будинок. Але там я живу не сам, тому дівчині туди не можна. Не хочеться, щоб про неї дізналася Зоя.
Аліна швидко складає речі у валізу. Я сподіваюся, що вона більше ніколи не повернеться у цей тарганятник. На стіні висить весільне фото Аліни та Романа. Той сопляк посміхається та пригортає дівчину до себе. У грудях зароджується злість. Аліна одразу приводить до тями:
— Я готова. Понесеш валізу?
— Звісно, — підходжу до багажу та виношу з квартири.
Дівчина закидає сумочку на плечі та йде слідом. Відводжу її до універу. Зупиняю авто перед центральним входом. Вона відстібає пасок, а я ловлю її за руку і нагадую:
— Після пар, я заїду за тобою.
Вона киває та виходить з автомобіля. Проводжу її поглядом та їду на роботу. Намагаюся заховатися за купою справ та не думати про вередливе дівчисько, яке засіло у грудях. Складаю плани, як спокушатиму її ввечері, а секретарка ошелешує нагадуванням:
— Не забудьте, сьогодні у вас святкування Дня народження Гродзинського. Ви просили нагадати.
Відкриваю погляд від документів та дивлюся на Таню:
— Це ж чотирнадцятого.
— Сьогодні і є чотирнадцяте.
Руки стискаються в кулаки. Я зовсім забув. Проігнорувати запрошення і не прийти я не можу. Але й Аліну залишати саму не можна, ще наробить дурниць. Не дарма ж я не дозволив їй йти на роботу. Мені терміново потрібно вигадати, як виплутатися з цієї ситуації.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍