Читати книгу - "Мелодія нашої осені, Тая Стрельцова"

— Це жива музика? — спитав Марк, прислухаючись до мелодії.

— Напевно, хтось грає на фортепіано, — кивнула Яна.

— Тут?

— Так. Кілька тижнів тому інструмент встановили біля одного з входів у парк.

— Не бачив. Цікаво. Ходімо ближче?

— Ходімо. Послухаємо. Хтось непогано грає.

— І мелодія гарна. Знайома…

— Це Scorpions.

— Scorpions? — перепитав, ніби сумніваючись.

— Так, “Maybe I Maybe You”, просто мелодія трохи змінена.

Марк посміхнувся.

— Точно. Тепер і я впізнаю. У вас чудовий слух.

— За що я й поплатилась у свій час. Довелось закінчувати музичну школу, — засміялась Яна.

А Марка наче пройняло в цей момент. Світло ліхтарів, музика, що пробирала до самої душі й дзвінкий сміх Яни. Ніби магія якась! Чи ця дівчина чарівна? Тендітна, ніжна… Вона сама сяяла і манила його, окутуючи своїм внутрішнім сяйвом.

Щось гаряче відчув і душею, і кожною клітинкою тіла. Щось притягувало його до Яни, як магніт. Голова пішла обертом. І Марк не зміг протистояти тяжінню, нахилився і поцілував її.