Читати книгу - "Шлях до порятунку, Олександр Немо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вони хотіли вбити нас, — відповіла Віра твердо, її голос дзвенів переконаністю. — Вони не залишили тобі вибору.
Але Рома знав, що вибір був. Він завжди був. І він зробив його. Тепер цей тягар залишиться з ним назавжди.
Вони залишили тіла лежати в магазині. Віра запропонувала пошукати припаси, але Рома лише похитав головою:
— Тут більше нічого робити. Нам треба йти.
Ліза трималася поруч з ним, її погляд чіплявся за кожен його рух, наче вона боялася, що він зникне.
Відійшовши трохи від цього нещасного дому, Рома раптом зупинився. Його погляд метався між Лізою і Вірою. Ліза намагалася щось сказати, але слова застрягли в горлі. Віра мовчала, але її очі були сповнені запитань, тривоги.
Рома нарешті заговорив, його голос був тихим, але твердим:
— Вам краще йти далі без мене.
— Що? — Ліза зробила крок ближче, її обличчя поблідніло. — Але чому? Ми... ми ж команда. Ти нас врятував!
Рома повільно похитав головою. В його погляді не було ані гніву, ані відчаю — лише крижане спокій, що змусило Лізу замовкнути. Вона застигла, слова застрягли в неї на язиці.
— Візьміть припаси, — він кивнув на сумку, що стояла поруч. — Цього повинно вистачити, щоб ви дісталися до безпечного місця.
— Рома, почекай, ми можемо... — почала була Віра, але він подивився на неї, і слова, наче завмерли в її горлі.
Його очі були, як у людини, що побачила занадто багато, пережила занадто багато. Цей погляд говорив більше, ніж могли б сказати слова. Жінки стояли мовчки, спостерігаючи, як він розвертається і йде геть.
Рома йшов, відчуваючи на собі їхні погляди. В якийсь момент він майже зупинився. Він хотів ще раз подивитися на них, переконатися, що з ними все буде в порядку. Але він знав, що не зможе. Якщо він оглянеться, то не зможе піти.
"Так буде краще," — подумав він, стискаючи зуби. Його ноги рухалися автоматично, відносячи його все далі і далі.
Він йшов, поглинутий своїми думками, і з кожним кроком відчував, як щось всередині нього розривається на частини. Ліза мала рацію: він врятував їх. Але якою ціною?
"Я став чудовиськом," — думав він, згадуючи тремтячу руку з пістолетом, тіла, що падали під його ударами, жах в їхніх очах.
Його серце билося важко, болісно. Руїни міста залишалися позаду, перетворюючись на розмиту лінію на горизонті.
Ніч почала згущуватися, і світ навколо ставали все темнішим. Рома зупинився на мить, щоб перевести подих. Він підняв голову і побачив зірки, розкидані по чорному небу. Вони були такими ж холодними, як і він сам.
"Так буде краще," — повторив він собі, намагаючись переконати своє серце. Але тиша навколо не давала відповіді, тільки посилювала гул жалю, який тепер став його вічним супутником.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях до порятунку, Олександр Немо», після закриття браузера.