Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

— Що тобі треба о дев’ятій ранку в мій вихідний? — буркнув Костянтин, піднімаючи слухавку.

— Так, слухаю, — почувся голос Івана.

— Костянтине, я прекрасно розумію, що в тебе вихідний, але прошу тебе приїхати до праці, це терміново.

— Ок, то о котрій? — запитав Костянтин, відчуваючи, що щось серйозне відбувається.

— Нуу, я вже в офісі, тож як буде тобі зручно. Сьогодні я тут цілий день, — відповів власник магазину Іван.

— Добре, приблизно через годину буду, — Костянтин запідозрив, що це питання дуже серйозне.

Закривши ноутбук, Костянтин почав швидко збиратися. В голові крутилася думка про давно очікуване підвищення на роботі. Через годину він уже стояв перед дверима свого офісу. Коли зайшов до крамниці, відразу помітив, що більшість працівників виглядали стурбованими. «Щось тут не так», — подумав він.

Костянтин підійшов до офісу Івана власника магазина та постукав у двері: дддффф дддффф.

— Так, заходь, — почулося зсередини.

Відкривши двері, Костянтин побачив, як дівчина з бухгалтерії виходила з офісу, ледве стримуючи сльози.

— Іване, що тут, в біса, коється? — запитав він, відчуваючи обурення.

— Сідай, треба поговорити, — відповів Іван. — Я не буду ходити по колу. Я прийняв рішення продати свій власний бізнес найбільшій корпорації в нашому напрямку. Я намагався зберегти вам усім робочі місця, але вони мене затвердили і запевнили, що в цьому немає потреби, і відмовили мені в цьому. Я надам найкращі рекомендаційні листи для всіх вас, але більше я нічим не можу допомогти. Ти гарний спеціаліст, у тебе не повинно бути проблем з роботою. Я можу зателефонувати декільком знайомим, може, в них є вакансії.

— Прошу, зупинись, Іван, я тебе почув. І мені не треба допомоги, — Костянтин сказав це, намагаючись стримати емоції. — Бажаю тобі всього найкращого в житті.

Костянтин вийшов з крамниці, сів у свою автівку та поїхав додому. Розуміючи, що вся система праці побудована таким чином, він відчув глибоке розчарування. Виникло питання: «Що ж створити, якщо ти не маєш здібностей і знань?»

У Костянтина були невеликі збереження, тож він вирішив присвятити час собі і пошуку власного «я». Він почав займатися друкуванням власної книги, і навіть не помітив, як дні швидко спливали.

З приходом Дня незалежності України, він почув дзвінок у двері. Відкривши, побачив Яна.

— Ого, в тебе все добре? Борода! Я вперше тебе таким бачу, щось трапилося? Я знаю, що ти звільнився, але ж не треба так з собою, говорив Ян.

— Ян, все добре, у мене немає проблем, — відповів Костянтин. — Трохи змінив стиль, та й усе. Але бажання їхати до міста щось не маю, Костянтин хотів побути в тиші.

— Костянтине, маєш приблизно тридцять-сорок хвилин? Потім ми заїдемо за тобою, та силою заберемо. Тоді поїдеш в чому будеш вдягнений, в столицю, посміхаючись звернувся Ян.

— Добре, добре, Ян, я тебе почув, буду готовий, що мені вдягнути, що вдягнути, почав думати Костянтин.

Костянтин відправився в душ, наводячи порядок, і вдягнувся у строгий класичний стиль — брюки, сорочку та туфлі. Коли він вийшов на подвір'я, друзі вже були на місці.

По дорозі в місто Ян сидів поруч і запитав:

— Костянтине, якщо тобі потрібна допомога або робота, я завжди готовий допомогти, ти лише звернися.

— Дякую, старий, але наразі мені нічого не потрібно, — відповів Костянтин. — Дякую за пропозицію. До речі, а де Домінік та Ілля? Чому це ти мене не знайомиш з дівчатами? Скільки можна мовчати?

— Який старий, скільки можна Адама і мене так звати і відповідати тобі то саме, що я не старий, а вінтажний! — з посмішкою відповів Ян, а в машині спалахнув сміх.

Згодом Ян почав знайомити Костянтина зі своєю дівчиною:

— Знайомся, це Аліна.

— Дуже приємно, я Костянтин, — сказав Костянтин, потискаючи їй руку.

— Дуже приємно, — відповіла Аліна, усміхаючись.

Так почався новий етап у житті Костянтина, сповнений нових можливостей та знайомств, що надихали його на зміни.

Аліна відповіла, тендітно усміхаючись. Після цього Адам представив свою знайому та дівчину Домініка.

— Це Наталія.

— Дуже приємно, я Костянтин, — сказав він, тиснучи руку Наталії. — Гадаю, сьогодні буде точно не нудно.

Невдовзі Ян, Костянтин, Домінік, Адам та Ілля вже були на Майдані Незалежності. У новинах повідомляли, що на площі зібралося понад триста тисяч людей. Гурт Queen виконував свої безсмертні хіти, і їхня музика розліталася по всій площі. Ми зупинилися, здивовані масштабом події. Повітря вібрувало від гучної музики, натовп співав разом із легендами, а загальний настрій був наповнений енергією та ейфорією.

Припаркувавши автомобілі, ми зібралися разом і вирушили ближче до сцени, наскільки це було можливо. Людей було так багато, що доводилося обережно протискатися між натовпом. Домінік представив мене своїй подрузі:

— Це Катя, — сказав він.

Катя простягнула руку і привітно усміхнулася:

— Друзі звуть мене Кетрін, — додала вона.

— Дуже приємно, Кетрін. Я — Костянтин, — відповів я, відчуваючи, що в цей момент настрій компанії став ще більш теплим і дружнім.

Невдовзі підійшов Ілля та познайомив мене зі своєю дівчиною:

— Це Ангеліна.

— Дуже приємно познайомитись, Ангеліно, — сказав я, а потім, звертаючись до всіх, додав: — Хлопці, коли ви встигли собі дівчат знайти?

Ілля, засміявшись, відповів:

— Посидиш ще рік удома, не виходячи, то й хрещеним батьком станеш!

Сміх прорвався серед усіх, і ми всі разом підняли настрій, почавши наспівувати пісню, яка запалювала натовп на Майдані Незалежності, на який вони приїхали до міста Київ з Харкова. З понад триста тисяч людей, було зібрано на Майдані Незалежності, які зібралися там, здавалося, кожен підхоплював легендарний хіт Queen:

— Buddy, you’re a boy, make a big noise
Playing in the street, gonna be a big man someday
You got mud on your face, you big disgrace
Kicking your can all over the place, singin’
— We will, we will rock you!
— We will, we will rock you!