Читати книгу - "Між рядками наших сердець, Ліліт Вайсс"

Розділ 5: Спільний простір

Літні вечори у місті стали більш яскравими, коли Єва проводила час з Марком. Прогулянки, спільні розмови про малюнки та музику, тихі миті в парку — все це було для неї новим і незвичайним. Вона почала відчувати, що цей світ, який раніше здавався звичним і рутинним, став теплішим і цікавішим. Її думки більше не були заблукані в нескінченних питаннях, а знайомі вулички тепер бачилися як частина чогось більшого.

Вони зустрілися в парку того дня, і Єва знову помітила той особливий погляд, який Марк кидав на неї. Вони ніколи не говорили прямо про свої почуття, але все більше відчували, що між ними є щось, що не можна описати словами. Іноді важко зрозуміти, коли починається щось більше, але для Єви це було очевидно.

"Знаєш," — сказав Марк, зупиняючись біля старого дерева, його погляд був серйозним, але й водночас відкритим, — "я завжди любив це місце. Тут я можу бути самим собою. Без зайвих думок."

Єва стояла поруч, спостерігаючи за ним, і, хоча ці слова були простими, вони викликали в неї відгук. Вона розуміла, що це місце, цей парк став для нього не просто місцем відпочинку. Це було місце, де можна було віднайти спокій, де можна було бути чесним із самим собою.

"Може, я теж тут починаю відчувати себе... трохи більше собою," — відповіла вона, і ці слова пролунали так, ніби вона тільки зараз зрозуміла їхній справжній зміст.

Марк усміхнувся, але його посмішка була не такою, як завжди. Це була посмішка розуміння, наче він зрозумів щось, що Єва ще не готова була повністю прийняти.

"Це добре," — сказав він м'яко. "Іноді потрібно просто знайти місце, де можна дозволити собі не приховувати свої думки."

Вони сиділи в тіні дерева, і мовчки дивилися на річку, яка спокійно текла поруч. Вода, що відбивала сонце, виглядала як дзеркало, і Єва відчула, що все навколо стало чіткішим, як і її власні почуття. Вона не могла зрозуміти до кінця, що відбувається між ними, але кожен момент, проведений разом, здавався важливим.

Через кілька днів вони знову зустрілися. Цього разу Єва помітила, що між ними було щось нове — не просто дружба, не просто симпатія, але щось більше, ніж звичне спілкування. Це була якась тонка лінія, якої вони обидва боялися переступити, але яка постійно вела їх вперед, до чогось нового.

"Єва," — почав Марк, коли вони гуляли по набережній, "ти коли-небудь думала, чому деякі люди зустрічаються, а інші — ні?"

Єва поглянула на нього, запитально піднявши брови.

"Я маю на увазі, що інколи все здається таким... випадковим. Як випадковість може призвести до чогось важливого," — продовжив він.

Єва задумалась. Вона вже почала розуміти, що їхня зустріч з Марком була чимось більше, ніж просто випадковістю. Це було немовби доля підштовхнула їх один до одного.

"Може, не все так випадково," — сказала вона, її голос був тихим, але впевненим. "Можливо, просто ми на своєму шляху."

Марк подивився на неї, і в його очах знову промайнуло те незрозуміле, але тепле відчуття.

"Можливо," — погодився він. "Але все одно цікаво, чому деякі моменти здаються так важливими, навіть якщо ми не шукаємо їх."

Єва посміхнулась, дивлячись вперед, і серце її забилось трохи швидше. Вона не могла пояснити чому, але вона відчувала, що їхня історія лише починається.

Того вечора, після прогулянки, вони сіли на лавку поруч з річкою, і Єва відчула, як її серце знову наповнюється якимось теплом, яке вона не могла пояснити.

"Єва," — сказав Марк, знову поглядаючи на неї, його голос був тихим і дещо серйозним, "ти коли-небудь думала про те, як важливо знайти когось, з ким ти можеш бути собою?"

Вона дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що саме він має на увазі. Вона зрозуміла, що ці слова не просто питання. Це були слова, які виривалися з нього, відображаючи його глибокі переживання.

"Я думаю, що кожен з нас шукає таку людину," — відповіла вона, не відриваючи погляду від його очей. "Але іноді нам важко знайти того, хто зрозуміє нас насправді."

Марк посміхнувся і погладив її по руці, що тримала книгу.

"Може, ми і не шукаємо їх. Можливо, вони самі знаходять нас," — сказав він.

Ці слова залишилися в повітрі між ними, і Єва відчула, як щось незрозуміле, але надзвичайно важливе відбувається між ними. Вони ще не були готові до того, щоб назвати це чимось більшим, але кожен момент разом змушував їх відчувати, що все це має сенс.

"Може бути," — сказала вона, знову посміхаючись. "Але я рада, що знайшла тебе."

Вони мовчали, і цілу ніч провели разом у тиші, просто бути поруч.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍