Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

— А ти хто такий, що смієш задавати мені питання? — спалахнув Скуперфільд. Це моє діло запитувати, а твоє діло відповідати. Коли тебе запитують, ти повинен відповісти коротко: «Так пане. Ні, пане». І все. Зрозумів?

— Так, пане, ні, пане, — слухняно відповів Незнайко.

— Гм! — пробурмотів Скуперфільд. — Ти, може, дурник?

— Так, пане, ні, пане.

— Гм! Гм! Ну, це, зрештою, добре, що ти дурник. Принаймні не баламутитимеш робітників на фабриці, не підбурюватимеш їх, щоб кидали роботу. Правильно я кажу?

— Так, пане, ні, пане.

— Ну гаразд, — сказав Скуперфільд. — Одержуй сосиску.

Коли вербовка закінчилась, усіх робітників посадили в автофургони й вивезли з Сан-Комарика. Вже була пізня ніч, коли автоколона із ста двадцяти семи фургонів з'явилася на вулицях Брехенвіля. Скуперфільд заздалегідь розробив план, за яким автофургони мали в'їхати на подвір'я макаронної фабрики, після чого всі новоприйняті робітники повинні були зайняти свої місця біля тістомішалок, пресів, котлів, печей, біля сушильних макаронних і вермішельних шаф, тобто одразу ж приступити до роботи. Але про цей план дізналися робітники, які працювали тут колись. Хтось із Сан-Комарика повідомив їх, що Скуперфільд набирає в нічліжці нових робітників. Колишні робітники, не бажаючи уступати свою роботу зайдам, одразу ж зайняли фабричне подвір'я, замкнули ворота й приготувалися до зустрічі. Як тільки фургони з'явилися біля воріт фабрики, коротульки, що засіли у дворі, стали кричати з-за огорожі:

— Браття, вас обдурили! Не приступайте до роботи! Вас хочуть зробити зрадниками! Ця фабрика наша! Не віднімайте у нас роботи!

Прибулі коротульки вилізли з фургонів і стояли розгублені. Скуперфільд теж вискочив з кабіни.

— Не вірте їм! — закричав він. — Це ледарі! Вони не хочуть працювати. Вони хочуть, щоб їм дурно гроші платили!

— Ми зовсім не ледарі! — кричали з-за огорожі. — Це Скупер хоче, щоб ми задаром працювали, а ми боремося за свої права. Він і вас обдере, якщо ви будете за нього працювати.

— Ану, заткніть їм пельки! Що ви їх слухаєте? Відчиняйте ворота, або я всіх вас звільню! — закричав Скуперфільд і підбіг до воріт.

Слідом за ним до воріт кинулися і деякі прибулі із Сан-Комарика. У відповідь на це з-за огорожі полетіли поліна й каміння. Злякавшись, сан-комаринці позадкували від воріт. Ворота зараз же відчинились, і робітники, які засіли на фабриці, вискочили й заходилися лупцювати прибулих палицями, качалками, чим попало. Прибулі, пойняті жахом, розбігалися.

— Стійте! — кричав Скуперфільд. — Ви не маєте права тікати. Ви повинні працювати на фабриці! Що ж, я вас даремно годував сосисками? Зупиніться, нещасні! Ви повинні відробити хоча б сосиски!

Але ніхто його не слухав. Прибулі сан-комаринці не знали вулиць у Брехенвілі, вони метушилися в темряві, мов поросята, що попали на чуже капустяне поле, а брехенвільці наскакували на них то з одного боку, то з другого. Кілька коротульок спіймали Незнайка та Козлика і, притягнувши їх до річки, кинули у воду.

— Ось викупайтесь у холодній водичці. Знатимете, як помагати цьому жаднюзі Скуперфільду! — кричали вони.

Незнайко й Козлик мало не захлинулись у воді, а коли вилізли на берег, то побачили, що в Незнайка потонули в річці черевики, а в Козлика зник капелюх.

— Це найгірше, що могло з нами трапитися! — сказав Козлик, тремтячи від холоду. — Тепер нам лишилося тільки попасти до поліцейських у лапи й опинитися на острові Дурнів.

Вони з Незнайком вирішили посидіти на березі до ранку, а коли розвидниться, пошукати в річці зниклі речі.

Як тільки розвиднілось, Незнайко та Козлик роздяглись і полізли у воду. Вони пірнали доти, поки посиніли від холоду, але ні черевиків, ні капелюха так і не знайшли. Очевидно, їх віднесло течією.

Місто незабаром прокинулось. На набережній з'явилися перехожі. Щоб не попасти на очі поліцейським, Незнайко та Козлик пішли вздовж берега і сховалися під мостом.

У такому вигляді нам не можна йти в місто, — сказав Козлик. — Перший стрічний поліцейський схопить нас. Краще ми зробимо так: ти даси мені свій капелюх і посидиш тут, поки я роздобуду щось поїсти.

— Краще ти дай мені свої черевики, а сам посидь тут, — сказав Незнайко. — Тобі після хвороби важко багато ходити.

Козлик відповів, що йому не важко, але Незнайко наполягав на своєму. Але з його пропозиції, однак, нічого не вийшло, бо виявилося, що Козликові черевики на нього замалі. Добувати їжу довелося піти все-таки Козликові, а Незнайко лишився сидіти під мостом без капелюха й босоніж.

Сидіти під мостом самому було нудно, тому Незнайко напружував усі свої розумові здібності, щоб придумати яку-небудь розвагу. Спершу він проспівав усі пісеньки, які знав, потім загадав сам собі всі відомі йому загадки й розгадав їх, потім почав згадувати прислів'я і приказки, як-от: «Кому пирога й млинці, а кому гулі та синці», «Голодній курці просо на думці» або «Голодному й вівсяник добрий». Усього цього, правда, йому вистачило ненадовго, й він заходився перебирати в пам'яті різні випадки із свого життя, згадував всіх своїх друзів та знайомих.

Непомітно в голові його спливла згадка про Пончика. Незнайко уявляв, що Пончик досі сидить у ракеті, й страшенно журився, що нічим не може йому допомогти. Він згадав, що Пончик дуже любив поїсти.

«Як би це не довело його до біди! — подумав Незнайко. — Хоч би він не прикінчив усіх запасів перш, ніж наспіє допомога».

Скоро голод почав так мучити Незнайка, що він уже ні про що не міг думати. Тільки одна думка крутилася тепер у нього в голові: «Куда ж подівся Козлик? Чому він не повертається?»

Щоб заглушити голод, Незнайко знову почав співати пісні, пригадувати приказки, загадувати й розгадувати загадки. До кінця дня його терпіння геть вичерпалося. Він уже вирішив вилізти із своєї схованки й піти шукати Козлика, але в цей час помітив, що під міст спускається згори якийсь коротулька. Спершу Незнайко подумав, що то Козлик, але, придивившись, побачив, що то не Козлик.

Коротулька тим часом підійшов ближче і, побачивши Незнайка, спитав:

— Ти що тут робиш?

— Сиджу, — відповів Незпайко.

— Щось я тебе тут перше не бачив.

— Мабуть, тому, що я тут не сидів, — пояснив Незнайко.

— Ти новачок, чи що?

— Як це — новачок?

— Ну, новенький: перший раз під мостом ночуєш.

— Хіба я ночую? — здивувався Незнайко.

— Чого ж ти сюди заліз? Хіба не ночувати?

— Ні.

Незнайко хотів розповісти, що з ним сталося, але знову почулися кроки, й під мостом з'явилося ще кілька коротульок.

— Гей, Клюква, Пекар, Горішок! — закричав перший коротулька. — Дивіться, дивачок якийсь: заліз під міст, а каже, що не ночувати прийшов.

Коротульки оточили Незнайка.

— Якийсь підозрілий тип! — мовив