Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

той, кого звали Клюквою.

— Мабуть, переодягнутий сищик, — пробурмотів Пекар.

— Одлупцювати б його та в воду! — сказав Горішок.

— Братики, я зовсім не сищик! — почав запевняти Незнайко. — Пустіть мене. Мені треба йти шукати Козлика.

— Якого ще Козлика? — спитав підозріливо Пекар. — Не пускайте його, а то він піде і скаже поліцейським, що ми тут ночуємо.

Незнайко заходився розповідати коротулькам про все, що сталося з ним і з Козликом. Коротульки зрозуміли, що це правда.

— Ну гаразд, — сказав Клюква. — Тобі все одно нікуди не можна йти в такому вигляді. На тобі ж нема ні черевиків, ні капелюха. Поліцейські одразу схоплять тебе. Завтра ми роздобудемо тобі якесь обув'я та шапку, тоді й іди. А Козлик твій, напевно, просто обманув тебе.

— Як — обманув? — здивувався Незнайко.

— Ну, взяв твій капелюх і втік з ним. Адже без капелюха йому по місту гуляти не можна, — пояснив Горішок.

— Ні, братики, Козлик не такий. Він мій друг!

— Знаємо ми, які друзі бувають! — пробурчав Пекар.

Тим часом настав вечір. На мосту і вздовж набережної засвітились ліхтарі. Їхнє світло, відбиваючись у воді, падало під міст, завдяки чому там було не зовсім темно.

Коротульки лягали спати. Вгорі, під укосом, де чавунні арки мосту спиралися на кам'яні підпори, було дуже багато тайників. Кожен витягав з цих тайників якесь ганчір'я і робив з нього собі постіль. У одного коротульки, якого чомусь звали Мільйончиком, було навіть два старі матраци. На одному матраці він спав, другим укривався. Коротулька, якого звали Пузирем, мав гумову надувну подушку. Витягнувши цю подушку з якоїсь тріщини між камінням, він старанно її надув і, підклавши під голову, мовив:

— Чудова річ! Для того, хто розуміє, звичайно.

Коротулька, який першим побачив Незнайка (його звали Чижик), сказав:

— Тобі теж треба придбати деякі речі. А поки що, на ось тобі.

І він кинув Незнайкові оберемок якогось дрантя. Побачивши, як Незнайко невміло розстеляє на землі ганчір'я, Чижик сказав:

— Учися, братику, учися! Я думаю, згодом ти звикнеш. А на свіжому повітрі навіть корисно спати. До того ж тут іще й те добре, що нема блощиць. Страх, як не люблю цієї гидоти! Загалом, усе було б добре, якби не фараончики, — зітхнув він. — Не дозволяють, кляті, під мостом спати!

Усі нарешті вляглися, а Пузир навіть почав хропіти на своїй надувній подушці.

— От що значить з комфортом спати! — сказав Клюква, усміхаючись.

Несподівано осторонь почувся шерхіт. Хтось обережно спускався з укосу.

— Тихше! — прошепотів Горішок, підвівшись із землі. — До нас хтось лізе.

— А що, як фараончик? — припустив Клюква.

Усі захвилювалися, крім Пузиря, який спав.

— Може, ноги на плечі? — спитав Мільйончик, виповзаючи с-під свого матраца.

— Схопимо його, а там видно буде, — відповів Клюква.

Коротульки принишкли, припавши до землі. Якась чорна постать замаячила на тлі річки, що поблискувала в темряві, й стала пробиратися під міст. Тільки-но постать наблизилась, Пекар і Клюква схопились і, збивши її з ніг, накрили матрацом.

— А тепер що робити? — спитав Мільйончик, навалюючись усім тілом на матрац.

— Відлупцювати — і в воду! — виніс свій присуд Горішок.

— Стривайте, може, це не фараончик, — сказав Клюква.

Мільйончик стукнув кулаком по матрацу і спитав:

— Признавайся, ти фараончик?

З-під матраца почувся жалібний писк:

— Я Козлик!

— Братики, та це ж Козлик вернувся! — вигукнув Незнайко.

Матрац умить стягли, й Незнайко кинувся обнімати свого друга.

— Чому ж ти так довго не приходив, Козлику?

— Та я, розумієш, усе біля магазинів вештався. Думав, хоч що-небудь зароблю. Та так і не заробив ні сантика. Бачиш, сам голодний і тобі нічого не приніс.

— Диви, а ми думали, що Козлик утік! — раділи коротульки.

А Пекар сказав:

— Братики, може, у кого знайдеться шматочок хлібця? Треба ж дати їм переїсти.

Пузир, який щойно прокинувся і здивовано поглядав навкруги, дістав з-за пазухи окраєць хліба. Розламавши хліб навпіл, він подав обидві половинки Незнайкові й Козликові. Двоє друзів почали з апетитом уминати хліб.

Коротульки сиділи довкола і, всміхаючись, дивилися на них.

— Дивіться, братики, — сказав Клюква, — виходить, є дружба на світі!

І всім від цих слів стало так гарно, що ніхто навіть спати не хотів лягати. Тільки Пузир поклав голову на свою улюблену подушку і знову захропів.

Нарешті, коли хліб з'їли, всі лягли й швидко заснули. Невдовзі погасли ліхтарі на набережній, і під мостом стало зовсім темно. Автомобілі все рідше мчали мостом. Нарешті рух припинився зовсім. А ще через півгодини до моста тихо підкотив чорний поліцейський фургон з грубими залізними гратами на малесеньких віконцях. З фургона вискочили десять поліцейських на чолі із старшим поліцейським Рвиглем.

— П'ять душ туди, п'ять душ сюди! Всі марш під міст, і ніяких балачок! — прохрипів Рвигль, пригрозивши поліцейським удосконаленим електричним кийком.

Поліцейські мовчки розділились на два загони. Перший загін почав спускатися під міст ліворуч від дороги, а другий — праворуч. Опинившись унизу, Рвигль увімкнув потайний електричний ліхтар і прошипів:

— Уперед!

Поліцейські теж увімкнули свої ліхтарі і, освітлюючи поперед себе шлях, рушили з обох боків під міст.

— Стій! — прохрипів Рвигль, побачивши коротульок, які спали на землі. — Оточити їх!.. Приготувати електричні кийки!.. Тс-с-с! Хапайте їх, і ніяких балачок!

Поліцейські з обох боків кинулись на сонних коротульок і почали хапати їх. Клюква перший прокинувся і, побачивши себе в руках поліцейських, загорлав:

— Братики, рятуйтеся! Фараончики!

В цю мить він дістав такий удар електричним кийком по лобі, що втратив свідомість. Інші коротульки почали вириватися з рук поліцейських, але електричні розряди миттю заспокоїли їх. Тільки Пузир не розгубився. Вирвавши з рук поліцейського Пнигля електричного кийка, Пузир тицьнув його під ніс противникові. Пролунав тріск. Між носом поліцейського і кийком промайнула зелена іскра. Пнигль упав, мов підкошений, а Пузир шпурнув електричного кийка в поліцейського Скригля, що кинувся до нього, а сам ухопив свою надувну подушку, одним стрибком підскочив до берега і скочив у воду. Розгублені поліцейські дивилися, як він плив, швидко віддаляючись од берега.

— Ну й дідько з ним! — пробурчав Рвигль. — Іншим разом спіймаємо й цього. А тепер марш, і ніяких балачок!

Поліцейські потягли вгору по укосу коротульок, які майже не опирались, а також поліцейського Пнигля, що досі не міг отямитися, після того як йому в ніс ударила зелена іскра.

За п'ять хвилин усе було скінчено. Поліцейський фургон поїхав, а під мостом лишилася купа ганчір'я і два старезні матраци, з яких на всі боки стирчала солома.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Розділ двадцять восьмий

КОЛИ ЗНИКЛА РАКЕТА