Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

Смерділо сірою. А ось голоси... Голоси були навіть приємними. Тихими та привітними. Вони щось говорили й це щось, здається, стосувалося їх. Однак очманілі від щойно пережитого Лафей та Нордрі не могли розібрати жодного слова.

Кілька хвилин і сліпий, і зрячий не наважувалися розплющити очей. Прислухаючись до шурхотіння тихих голосів, вони з подивом обмацували себе руками: вони були не тільки самі цілі, а й одяг на них цілий.

Нарешті Лафей наважився розплющити очі.

Сяйво яскраво-жовтого з прожилками фіолетового полум’я, що танцювало за кілька метрів від нього, заповнило усе приміщення.

Мінімалістично обставлене воно, проте, буквально кричало про незліченні багатство його господаря або господарів, оскільки стіни, підлога, стеля й усі речі в ньому були або вирізані, або виготовлені з дорогоцінного каміння та металів.

У вухах Лафея набатом стукотіла кров, руки й ноги тремтіли. Однак, поміркувавши тверезо, що якщо він усе ще живий, то Дух вічного вогню не хоче його смерті, він заспокоївся. Ну, майже… Страх не те щоб зник, швидше знизився до контрольованого рівня.

Ковзнувши поглядом по величезній залі, він знову перевів погляд на язики полум’я і, нарешті, помітив джерело тихих голосів, точніше, джерела, які одночасно були й джерелами полум’я.

Лафей ніколи досі не зустрічався з вогненними духами, проте, сам не знаючи чому, уявляв їх зовсім іншими. Не настільки схожими на людей, хай навіть ці люди й були з ніг до голови охоплені полум’ям.

– Вітаємо тебе Властителю країни вічних льодів Великий хримтурсе Лафею! – усе так само тихо, як і досі, схиливши голови, звернулися до нього вогняні духи. Лафей намагався зрозуміти, скільки їх. П’ятеро, шестеро чи більше?.. Але йому заважало надто яскраве світло полум’я, що оточувало їх. – Ми чекали на тебе!

– Я чомусь саме так одразу й подумав, що чекали! – пирхнув він. – Що ж, щиро дякую за такий гарячий прийом! – саркастично додав він. – Міг би – відповів би взаємністю! Але ви, як я розумію, на жаль, не дасте мені такої можливості!

– Будь ласка, прийми наші найщиріші вибачення, – виступив уперед один із духів. – Це був вимушений захід, – у його трохи потріскуючому, подібно до дров у каміні, голосі, й справді, звучали покаянні нотки. – Ми повинні були перевірити, чи чисті твої наміри й чи справді ти первородний.

– Ну, і що, переконалися? – з кривою усмішкою поцікавився Лафей.

– Ти усе ще живий. Ви обоє усе ще живі. Хіба ж не так? – парирував вогненний дух.

– Це була погроза? – вигнувши брову, сварливо поцікавився Лафей. Він розумів, що він не в тому положенні, щоб качати права, але проти натури не попреш. А вона в нього була войовнича…

– У жодному разі, – похитав головою той самий дух, що стояв на крок попереду стосовно до інших. – Це було визнанням чистоти твоїх намірів та твоєї первородности.

– Первородности? Зацікавився Властитель крижаних велетнів. – Ви знаєте, як відрізнити первородного від переродженого?

– Знаємо, – хором відповіли духи.

– Але тобі цей спосіб не сподобається. І ще більше він не сподобається переродженим, – похитав головою Головний, як про себе назвав його Лафей. – З очевидних причин.

Крижаний велетень з розумінням кивнув і... немов у вир, провалився у безодню розпачу та безнадійності. Якщо духи вогню не мають навіть способу відрізнити первородного від переродженого, то звідки ж у них візьмуться ліки! А нізвідки! Відповів він собі й… розлютився. І на духів. І на себе.

– Ну, і якого я тоді тут роблю?! Такого, що я старий дурень?! Старий дурень, який від розпачу повірив найлютішому ворогові?! Ворогу, який заманив мене обманом собі на втіху!

– Чому ж на втіху? І чому обманом? – усміхнувся Головний. – Скажи йому, Нордрі, – звернувся він до вірного супутника Властителя, – що духи вогняної Стихії настільки ж вірні своєму слову, як і духи Льоду. Хоча ні, нехай краще йому це духи Льоду скажуть. Зверніться до них із запитанням, Повелителю хримтурсів. Ми даємо тобі на це свій дозвіл.

Лафей уже й сам зрозумів, що поспішив із висновками. Але він розумів також і причину своєї поведінки: він не довіряв вогненним духам. Тому, анітрохи не вагаючись, Лафей заплющив очі та звернувся до льодових духів.

Протягом декількох секунд нічого не відбувалося, аж раптом повітря буквально задзвеніло від сили, що переповнила його. Після чого його огорнула щільна завіса туману, частина якого потім ніби розчинилася в ньому. У глибині ж решти туману, подібно до зір, що випливають через хмари, з’явилися Духи Льоду. Створені з морозного туману, мерехтливого крижаного полум’я та холодного світла зірок вони закружляли навколо нього. Їхні голоси, що пролунали голосно й чітко, були схожі на брязкіт льодинок у склянці з віскі та дзвін заледенілих на повітрі гілок.

– Вороги... Але в них немає брехні. Вір їм… Вони вороги, але в них немає брехні… – відповіли йому духи, навіть перш ніж він встиг поставити своє перше запитання.

Лафей хотів було поставити духам ще одне запитання, але перш ніж він встиг його озвучити, льодові духи вже повідомили, що їм важко довго перебувати поруч із Предвічним вогнем, і знову зникли.

Тому це запитання він поставив духам Вогню.

– З ваших слів, тих, якими ви закликали мене прийти до вас, я зрозумів, що ви знаєте, як урятувати мій народ. Я правильно вас зрозумів? Чи ні?

«Головний» похитав головою:

– Не зовсім, але…

– Так я й знав! – не давши йому домовити, усміхнувся Лафей. – Гаразд, продовжуйте, що там у вас за «але».

[1] Мегаліт - це культова споруда, що складається з величезних необроблених або напівоброблених брил (зазвичай кам'яних).