Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

Нарешті вихор виріс вище за замкові стіни. Тепер це була жахлива темна вирва, що висмикувала каміння з бруківки. Кірк створив справжній смерч!

Маг відійшов якомога далі й задоволено спостерігав за зростанням свого творіння. Схоже, смертоносна вирва вже досягла потрібного розміру. У надприродному вихорі було сконцентровано велетенську міць стихії. Похитуючись, смерч рушив на елементаля.

Від ураганного вітру по водяній поверхні велетня пішли брижі. Але смерч, що наближався, не зміг притягнути до себе елементаля. Гігант почав рухатися, перетікаючи з однієї стійки до іншої, як вода. Він то трансформувався у безформний рідкий потік, то знову збирався у величезну людську постать.

Ні камені, ні шквальний вітер не змогли поранити елементаля. Велетень майстерно ухилявся від вихору, що налітав на нього. Переливаючись напівпрозорим блакитним тілом, він обтікав спіраль і просочувався на нову позицію. Смерч не міг ні зупинити, ні знищити гіганта. Здавалося, цей танець стихій триватиме нескінченно.

Кірк розгнівано тупнув ногою. Він почав робити якісь жести руками у напрямку смерчу, наче щось перебудовуючи в ньому. Потім маг підняв руку до хмар. Сліпуча блискавка гримнула з вечірнього неба. На подив Артура, цього разу блискавка вдарила не в елементаля, а в смерч.

Темний вихор сповільнився, крутячись на тому самому місці. Блискавка увійшла у вирву і почала метатися в її утробі. Розряди забігали всередині, не виходячи за межі повітряної спіралі. Вихор ніби перетворився на гігантську посудину, яка тримає блискавку!

- Що він робить? - здивувався король.

Силует смерчу поступово змінювався. Тепер він більше був схожий не на вирву, а на веретено. Вихор став нижчим. Він згущувався та ущільнювався, перетворюючись на темну хмару, що ворушиться. Усередині круговороту раз у раз спалахували яскраві проблиски.

Нова блискавка вдарила в смерч. Потім ще одна. Громові перекати помчали над площею. Вихор висвітлився зсередини ламаними розрядами. Він продовжував стискатися, спресовуючи замкнену всередині енергію.

Блискавки били в смерч і поринали в нього одна за одною. Вони поєднувалися зі смерчем, утворюючи щось нове. Нарешті, вихор розпочав остаточну зміну своєї форми. З чорної хмари, що блищала сполохами, почала проявлятися людиноподібна постать.

- Це ще що? - підняв брову король. - Елементаль Повітря?

- Схоже, це його могутніший родич. Елементаль Шторму! - відповів Алессіо.

Тим часом смерч повністю злився з блискавками й перетворився на темну бурливу статую. Ця фігура була на голову вищою, ніж Елементаль Води, і виглядала більш масивною. Усередині нового елементаля пробігали спалахи розрядів, нагадуючи про його шалене першоджерело.

Хоча Елементаль Шторму і був заснований на іншій стихії, статурою він нагадував Елементаля Води. Обидва створіння мали схожу постать і пропорції. У них читалася якась незрима спільність, ніби маги, що їх створили, навчалися в одного наставника.