Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чого ти піднявся так рано, Семе? — спитав мене Білл.
— Я? — кажу. — Щось плече ломить. Думаю, може, легше стане, якщо посидіти трохи.
— Брешеш, — говорить Білл. — Ти боїшся. Тебе він хотів спалити вдосвіта, і ти боїшся, що він так і вчинить. І спалив би, якби знайшов сірники. Адже це просто жах, Семе. Чи не думаєш ти, що хтось буде платити гроші за те, щоб таке чортеня повернулось додому?
— Думаю, — говорю я. — От саме таких хуліганів і обожнюють батьки. А зараз ви з Вождем Червоношкірих вставайте і готуйте сніданок, а я піднімуся на гору і проведу розвідку.
Я зійшов на вершину маленької гори й окинув поглядом околиці. У напрямку до міста я чекав побачити дужих фермерів, які з косами та вилами нишпорять у пошуках підлих викрадачів. А замість того я побачив мирний пейзаж, і пожвавлювала його єдина людина, що орала на сірому мулі. Ніхто не бродив з баграми уздовж річки; вершники не скакали назад і вперед і не повідомляли невтішних батьків, що поки що нічого не відомо. Сонним спокоєм лісів віяло від тієї частини Алабами, яка простяглася перед моїми очима.
— Можливо, — сказав я самому собі, — ще не виявлено, що вовки викрали ягнятко із загороди. Допоможи, Боже, вовкам! — і я спустився з гори снідати.
Підходжу ближче до печери і бачу, що Білл стоїть, притиснувшись до стінки, і ледве дихає, а хлопчисько збирається стукнути його каменем завбільшки мало не з кокосовий горіх.
— Він запхав мені за комір із жару гарячу картоплину, — пояснив Білл, — і роздавив її ногою, а я йому нам'яв вуха. Рушниця з тобою, Семе?
Я відняв у хлопчиська камінь і абияк залагодив це непорозуміння.
— Я тобі покажу! — говорить хлопчисько Біллу. — Ще жодна людина не вдарила Вождя Червоношкірих, не поплатившись за це. Отже, начувайся!
Після сніданку хлопчисько дістає з кишені шматок шкіри, обмотаний мотузкою, і йде з печери, розмотуючи на ходу мотузку.
— Що це він тепер затіяв? — тривожно питається Білл. — Як ти гадаєш, Семе, він не втече додому?
— Не бійся, — говорю я. — Він, здається, зовсім не такий вже домувальник. Проте нам потрібно придумати якийсь план щодо викупу. Не видно, щоб у місті особливо турбувалися через те, що він зник, а може, ще не пронюхали про викрадення. Рідні, можливо, думають, що він залишився ночувати у тітки Джейн або у кого-небудь із сусідів. В усякому разі, сьогодні його мають спохопитись. Надвечір ми надішлемо його батькові листа і зажадаємо дві тисячі доларів викупу.
І тут ми почули щось на кшталт воєнного кличу, який, мабуть, видав Давид, коли нокаутував чемпіона Голіафа[299]. Виявляється, Вождь Червоношкірих витягнув з кишені пращу[300] і тепер крутив її над головою.
Я ухилився і почув глухий важкий стукіт та звук, схожий на зітхання коня, коли з нього знімають сідло. Чорний камінь завбільшки з яйце стукнув Білла по голові якраз за лівим вухом. Він одразу весь обм'якнув і впав головою в багаття, просто на каструлю з окропом для миття посуду. Я витягнув його з вогню і цілі півгодини поливав холодною водою.
Потроху Білл опам'ятався, сів, помацав за вухом і говорить:
— Семе, знаєш, хто в мене улюблений герой у Біблії?
— Та стривай, — кажу я. — Помалу прийдеш до тями.
— Цар Ірод, — говорить він. — Ти ж не підеш, Семе, не залишиш мене самого?
Я вийшов із печери, спіймав хлопчиська і став так його трясти, що ластовинки застукали одна об одну.
— Якщо ти не поводитимешся як слід, — говорю я, — я тебе цієї ж хвилини відправлю додому. Ну, будеш ти слухатися чи ні?
— Та я ж тільки пожартував, — сказав він, насупившись. — Я не хотів кривдити старого Хенка. А він навіщо мене вдарив? Я слухатимусь, Зміїне Око, тільки ти не відправляй мене додому і дозволь мені сьогодні грати в розвідників.
— Я цієї гри не знаю, — сказав я. — Це вже ви вирішуйте з містером Біллом. Сьогодні він з тобою гратиме. Я зараз піду ненадовго у справі. Тепер іди помирися з ним і вибачся за те, що ти його вдарив, бо інакше негайно підеш додому.
Я примусив їх потиснути одне одному руки, потім відвів Білла вбік і сказав йому, що іду до села Поплар-Ков, за три милі від печери, і спробую дізнатись, як дивляться в місті на викрадення хлопця. Крім того, я вважаю за краще сьогодні ж надіслати погрозливого листа старому Дорсетові з вимогою викупу і наказом, як саме слід його сплатити.
— Ти знаєш, Семе, — говорить Білл, — я завжди був готовий за тебе у вогонь і воду, не моргнув оком під час землетрусу, гри в покер, динамітних вибухів, поліцейських облав, нападів на потяги та циклонів. Я ніколи нічого не боявся, доки ми не вкрали цю двоногу ракету. Він мене доконав. Ти ж не залишиш мене з ним надовго, Семе?
— Я повернуся надвечір, щось коло цього, — кажу я. — Твоя справа — бавити і заспокоювати дитину, доки я не повернусь. А зараз ми з тобою напишемо листа старому Дорсетові.
Ми з Біллом узяли папір і олівець і стали складати листа, а Вождь Червоношкірих тим часом ходив назад і вперед, закутавшись у ковдру й охороняючи вхід до печери. Білл зі сльозами просив мене призначити викуп у півтори тисячі доларів замість двох.
— Я зовсім не намагаюся принизити прославлену, з моральної точки зору, батьківську любов, але ж ми маємо справу з людьми, а яка ж людина знайшла б у собі сили сплатити дві тисячі доларів за цю веснянкувату дику кішку! Я згоден ризикнути: нехай буде півтори тисячі доларів. Різницю можеш віднести на мій рахунок.
Аби втішити Білла, я погодився, і ми з ним разом склали такого листа:
«Ебенезерові Дорсету, есквайрові,
Ми сховали вашого хлопчика в надійному місці, далеко від тіста. Не тільки ви, але навіть найспритніші нишпорки марно будуть його шукати. Остаточні, єдині умови, за яких ви можете забрати його назад, такі: ми вимагаємо за його повернення півтори тисячі доларів; гроші слід залишити сьогодні опівночі на тому ж місці і в тій самій коробочці, що й вашу відповідь, — де саме, буде сказано нижче. Якщо ви згодні на ці умови, надішліть письмову відповідь з ким-небудь самим до пів на дев'яту. За бродом через Совиний струмок дорогою до Тополиного гаю ростуть три великі дерева на відстані сотні ярдів одне від одного, біля самої огорожі, що йде повз пшеничне поле, з правого боку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих: Оповідання», після закриття браузера.