Читати книгу - "Скоґландія"

камеру-одиночку, то спалахувало, то гасло. Він міцно стуляв повіки, навіть обхоплював руками голову, а проте в очах постійно блимала лампочка. Спалахне — погасне. Спалахне — погасне.

— Хочу з тобою побалакати.

Лірон сперся на лікоть. Високо під стелею, на консолі, стояв телевізор. Цілу ніч на екрані там мигали якісь кадри, і Ліронові доводилося вислуховувати ще й голоси репортерів, усілякі інтерв’ю.

— Тільки не сподівайся, що я встану, — промовив він. Губи в нього розпухли, слова зринали поволі, навдивовижу спотворені.

— Ліроне, — махнув рукою Норлін, — май же розум! Адже ти знаєш, сила на нашому боці, і якщо ти впиратимешся й далі, то зробиш тільки гірше. І не лише собі! А й нашому народові.

Лірон засміявся. І без подиву завважив, що й сміх завдає йому болю.

— Скажи нам, де принцеси, — промовив Норлін. — Скажи мені, де Ярвен. Її не міг викрасти ніхто, крім тебе. Ніхто, крім Йоаса, не міг пройти повз собак. Заперечувати безглуздо! Віддай мені Ярвен.

— Ти переоцінюєш роль принцеси в успішному здійсненні свого плану, — відповів Лірон. — Чи, може, це батьківська туга? Але ж своїм терактом на стадіоні ви все ж таки домоглися того, чого хотіли. На півдні настрої різко й остаточно змінилися. Люди ненавидять північ, тому що бояться її.

— Чому ти гадаєш, що той теракт був наш? — запитав Норлін; з його голосу Лірон зрозумів, що віце-король напідпитку. — Усі знають, що той вибух — на совісті Нагіри.

— Норліне, — промовив Лірон, відкинувшись на спину, — і ти, і я добре знаємо Нагіру. Це не її почерк, вона не така дурна. Нагіра розуміє, що цим могла б тільки зашкодити своїй справі. — Він знов засміявся. — Ти ніколи не любив читати детективних романів, Норліне. Найперше запитання, яке ставить собі детектив, таке: кому вигідний цей злочин? Якщо детектив знайде відповідь на це запитання, то знайде й злочинця.

— Ми можемо знов передати тебе своїм людям, нехай порозпитують ще, вони це вміють! — погрозливо кинув Норлін.

— Катувати? — глузливо перепитав Лірон. — Чого ж ти боїшся про це казати, коли не боїшся цього робити?

— Ми нікого не катуємо! — закричав Норлін.

Лірон облизав язиком потріскані губи, помацав набряклі вилиці й зітхнув:

— Ох, Норліне, Норліне! Це просто божевілля! Ніщо вам не допоможе! Ні ваші побрехеньки, ані теракти, вину за які ви намагаєтесь перекласти на бунтарів. Колись щасливу країну ви штовхаєте в безодню. Ти ж бо й сам не віриш у те, що північ не чинитиме опору вашим законам, введенню ваших військ! Який же народ терпітиме таку наругу над собою? Повір мені, Норліне, опісля вам доведеться-таки спізнати, що таке справжні теракти справжніх бунтарів. І скінчиться це не лише руїнами. Ви вкинете Скоґландію в громадянську війну, в якій програє вся країна.

— То ти не скажеш? — гримнув Норлін. — Куди ви поділи принцесу?

— Не скажу, бо не знаю, — відповів Лірон і відвернувся до стіни. — А того, чого я не знаю, я не можу й сказати. І тут не поможуть навіть тортури.

Норлін хряснув за собою дверима.

27

Цього разу, коли вони переправлялися вночі через протоку, берегова охорона їх навіть не помітила. Вони сховалися в трюмі баркаса іншого рибалки, одного з Нагіриних людей, а на підході до південного острова сигнальні вогні той погасив. Усе вийшло дуже просто.

На берег вони зійшли в якійсь глухій бухті, де на них уже чекали два авта. Були тут і Нагіра, Тілокі, Лорок та Меонок. А також Малена з Йоасом, адже до здійснення плану залучили і їх. Вони вичікували кілька годин, поки нарешті зважилися вирушити в дорогу. Одначе за ними, схоже, ніхто не слідкував.

Проїхавши кілька миль шосівкою, звернули на вузенький піщаний путівець. В одному місці Порокові з Тілокі довелося прибирати з-перед машин гілля, — скидалося на те, що його пообламував з дерев буревій. На таку саму перешкоду вони наштовхнулися й удруге, й утретє. Ніхто навіть припустити не міг, що при такому путівцю може трапитися людська оселя. Аж гульк — попереду під полуденним сонцем раптом з’явилася хата: струхлявілі дерев’яні бруси, тьмяні шибки, далі — повітка, стайня.

— Ось ми й приїхали, — сказала Нагіра.

— Опісля ми це втратимо, — промовив Тілокі. — Нагіро, ти справді хочеш від цього назавше відмовитись? Адже це — одна з найкращих наших схованок!

— Інакше не вийде, — коротко кинула Нагіра. — Вони перевірятимуть усе, про що вона казатиме. А тепер, Ярвен, добре все запам’ятовуй. Від того, наскільки переконливо ти брехатимеш, залежатиме, чи вони тобі повірять. Від того, наскільки переконливо ти брехатимеш… — Вона помовчала. — Залежатиме доля Скоґландії.

Ярвен кивнула головою, Лорок зав’язав їй очі й некошеною травою повів її поперед