Читати книгу - "Медлевінґери"

він. — Я залишаюся. Це все, що я можу зробити для мого сина й мого народу. Частина третя
У пошуках Каїна
30

Спочатку Йоганнес подумав, що то Нісс повернувся, й зітхнув із полегшенням.

— Ніссе! — вигукнув він. — Ми тебе скрізь шукали!

У дверях стояв хлопчик, зростом і вбранням дуже схожий на Нісса. У світлі кухонної лампи зблиснула його фібула.

— Привіт! — нерішуче сказав малий, обережно заходячи до кухні. Його волосся сяяло, мов відшліфована мідь. — Я побачив Моа у вікні.

Моа підскочила до нього.

— Торіле! — вигукнула вона. — Що ти тут робиш?

— А я думав, що то Нісс, — спантеличено сказав Йоганнес. — О Боже, ще один! Поволі тут робиться тіснувато.

Але, побачивши перелякане обличчя хлопця, він похитав головою.

— Дурниці, — заспокоїв прибульця. — Ти також прийшов тим ходом?

— Я — Торіл, син Антака, — промовив малий і вклонився. — Я прийшов, щоби визволити свого батька, а разом з ним і Ведура. А якщо треба, то й Нісса з Моа.

— Може, хочеш їсти? — запитав Йоганнес. Він навіть не думав про те, яким невиспаним буде завтра в школі. — Чи пити?

Малий ствердно кивнув, і Йоганнес поставив перед ним на підлозі склянку.

— Я прийшов, щоби визволити їх, — сказав Торіл тремтливим голосом. — Тепер, коли я тут, можеш їх відпустити.

Він виглядав так, ніби зараз розплачеться.

Йоганнес зітхнув.

— Знову те саме, — сказав він. — Я нікого не викрадав! Моа, поясни ти йому!

Моа кивнула.

— Це не він! — запевнила вона. — Він не тримає мене в полоні. Він тільки допомагає нам шукати, Ніссові і мені! І ми нарешті знаємо, хто переховує Антака і Ведура.

Хлопець розгубився.

— Це не він? — перепитав Торіл.

Моа похитала головою.

— Тоді скажіть мені, хто це, — попросив Торіл. — І я їх визволю.

— О, який ти скромний, — сказала Моа, і Йоганнес ледь встиг схопити її за руку, перш ніж вона знову торкнулася своєї фібули. Він не мав жодного бажання обрізати цілу ніч зелену цибулю. — А як ти гадаєш, чому ми з Ніссом тут? Гадаєш, визволяти — це так просто?

Торіл взяв склянку, але не зробив жодного ковтка.

— Щойно я потраплю до його рук, він відпустить усіх інших, — гірко сказав він. — Я той, кого він шукає. Просто я був боягузом.

Він кинув на Йоганнеса розпачливий погляд.

— Як то, він шукає саме тебе? — не втямив Йоганнес. — І хто — він?

— Каїн, — пробуркотів Торіл. — Каїнові потрібний тільки я.

В очах Моа засяяв якийсь спогад.

— То ти думаєш, що та історія — правда? — прошепотіла вона.

Торіл подивився на неї втомленим поглядом.

— Це все правда! — кивнув він.

— Тоді ти…? Ні! — вигукнула Моа. — То ж байки!

Торіл похитав головою.

— Каїнові потрібний тільки я, — повторив він. — І я прийшов, щоби визволити інших. Коли я опинюся у нього в руках, він їх відпустить.

«Брітта ходить щоранку до школи, а о такій порі ще не спить, — подумав Йоганнес і позіхнув. — Насправді сон не такий уже й важливий».

— А ви не могли би й мені пояснити, про що ви весь цей час говорите? — запитав він.

Торіл кивнув і промовив:

— Це довга історія.

— У Сиву Давнину, — почав Торіл, зручно вмостившись на підлозі перед Йоганнесовим ліжком, — люди і медлевінґери сотні років жили тут, нагорі, на землі, яка тоді була нашою спільною батьківщиною. А може, і тисячі років, — продовжував Торіл. — Не знаю точно скільки.

— Не має значення, — нетерпляче буркнув Йоганнес.

Торіл кивнув.

— Антак, мій батько, як перед тим і його батько, і батько його батька, — хранитель історії. Після його смерті я успадкую його посаду. Тому невдовзі після мого Великого Дня він посвятив мене. Мусив це зробити.

— Мусив? — перепитала Моа.