Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

— Черешок, — підказав мулат.

— Так, черешок… відділяй його, щоб не здирати кори. Верхні листки не зривай, вони потрібні, щоб кущ не загинув.

Американець неуважно кивав, дивлячись у інший бік поля, де його співвітчизник, діставши з рюкзака глянцевий журнал, умощувався в кріслі на верхівці сторожової «вишки». Штурмова гвинтівка лежала поряд.

Простеживши за його поглядом, перуанець насупився.

— Навіть не думай. У головоріза локатор, який спіймає тебе за цим, — він торкнувся браслета з лампочкою на руці мулата. — Він наздожене та пристрелить тебе.

Проте Ґрем міркував не про втечу, він тупився в сіро-зелений наплічник із вистроченим на ньому логотипом «Blackwater». Той чоловік американець. І він найманець.

Хлопці взялись обривати листя. Якби не спека, робота була би легкою. Якийсь час працювали мовчки, поволі просуваючись упоперек плантації, коли раптом Ґрем почув, як із-за куща долинуло несміливе:

— Ти американо?

— Так, — відповів мулат.

Трохи помовчали, потому Ґрем вирішив, що не варто відштовхувати перуанця, якщо той хоче поговорити. Він нагнувся, зазирнувши під гілля.

— Хей, бадді, чуєш мене? — від довготелесого їх відділяло півсотні метрів, але мулат однаково покликав пошепки. З іншого боку кущів вигулькнуло смагляве лице. — Як твоє ім’я?

— Хесус.

— А моє Ґрем. Чим ви тут займаєтеся, Хесусе? Вирощуєте коку й робите кокаїн?

— Ні, — замотав головою перуанець. — Кокаїн — це складно. Ми лише готуємо… як його?.. сировину. Так? Я правильно сказав? Продукт. Сирець. А кокаїн виготовляють у Колумбії.

Упродовж минулих тридцяти років світовий кокаїновий бізнес змінився. У 1970–1990 роках на ринку домінував Медельїнський картель, яким керували Пабло Ескобар[112] і брати Очоа. Завдяки їм Колумбія стала світовим центром із виробництва кокаїну. Усередині вісімдесятих картель так розрісся, що почав упливати на політичне життя всієї Південної Америки, а його дохід оцінювали у 30 % від сукупного ВВП Колумбії, Перу та Болівії. 1984 року уряди цих країн за підтримки США зініціювали боротьбу з картелем, цілеспрямоване винищення його лідерів. 1984–1990 роки ввійшли в історію за назвою кокаїнової війни. Під кінець декади Медельїнський картель зазнав поразки — всі осередки було розчавлено, лідерів ліквідовано або ж арештовано. Його місце заступив картель Калі, очолюваний братами Родріґес. До середини 90-х вони контролювали 80 % поставок кокаїну до США та 90 % поставок до Європи. Зважаючи на досвід попередників, брати Родріґес інтенсивно виділяли кошти на фінансування політичних партій і лояльних кандидатів. Утім, 1995-го по картелю Калі також завдали удару, лідерів запроторили до в’язниці. Зрештою початок ХХІ століття став новим етапом у розвитку кокаїнового бізнесу: з огляду на знищення всіх серйозних гравців їхнє місце займають дрібні, не пов’язані між собою картелі.

— Це поле належить містерові Х’юз-Коулману?

— Кому? — Хесус узяв один зі щойно зірваних листків, протер від пилюки, заклав за щоку та розжував.

— Джейсону.

— А-а, ні. Це плантація Амаро Кіспе. Я та мої друзі також маємо частку з прибутку.

Плантація Амаро була однією із сировинних баз скромного, з оборотом трохи більше як чотирнадцять мільйонів доларів на рік, колумбійського картелю.

— Яку, якщо не таємниця? — хлопці повернулися до збирання листя, проте продовжували перемовлятися через кокаїновий кущ.

— Одна частка на кожного.

— А скільки забирає собі pudge[113]?

Хесус усміхнувся сам до себе, почувши, як Ґрем обізвав Амаро.

— Дев’яносто часток.

«Логічно», — подумав мулат.

— Це, мабуть, збіса прибутковий бізнес для тебе, бадді.

Перуанець розреготався та сміявся так довго, що на них почали задивлятися з інших рядів.

— Не глузуй з мене, американо. Зі ста кілограмів свіжого листя коки після первинної обробки лишається приблизно кілограм пасти, насиченої алкалоїдами, — Хесус, який майже напевно не вмів писати, досконало знав процес приготування кокаїну та, мабуть, краще за Ґрема міг пояснити, що таке алкалоїди. — Після вторинної обробки із двох із половиною кілограмів пасти отримують кілограм креку[114] чи кокаїну. Як гадаєш, скільки він коштує? Питаю: скільки він коштує тут, не в Америці, де ви платите по п’ятдесят баксів за один грам? Га? Собівартість одного кілограма кокаїну трохи більше як 400 доларів. Колумбійці дають нам 100 баксів за кілограм пасти. Подивишся наприкінці дня, скільки насмикаємо листя, та прикинеш, що вийде в грошах. Часом за місяць кожному з нас не перепадає й шістдесяти доларів. Зате Амаро загрібає до п’яти тисяч. Ми більше заробляємо на охороні Твердині.

— А Джейсон? Його стрільці? Вчені? Що вони тут роблять?

— Я не знаю… — Хесус затих, а Ґрем подумав, що перуанець фільтрує, що можна, а що не варто казати. — Джейсон прийшов сюди давно, дуже давно, я ще був маленьким хлоп’ям (Кіспе підібрав мене на вулиці та відвіз у джунглі), проте пригадую, що люди Джейсона та банда Амаро ледве не перестріляли один одного, реально почали війну в джунглях, і ніхто не хотів відступатись. Кіспе прагнув відстояти плантації, а Джейсон… йому щось потрібно було в Мадре-де-Діос. Зрештою вони пішли на перемовини й уклали мирову, домовилися про щось. Із того часу Амаро продовжує вирощувати коку та прикриває Джейсона, а Джейсон приплачує йому за це, а також ділиться… нібито ділиться… тим, що знаходить у надрах Твердині.

— Чим? — Ґрем припинив зривати листя.

— Цього я не знаю.

Отак перемовляючись, вони дістались іншого краю поля. Хесус, чи то злякавшись, що розпатякав занадто багато, чи то просто остерігаючись довготелесого, більше не поновлював розмову.

Із відстані п’яти метрів Ґрем роздивився, що за глянець читав стрілець. «Penthouse». З обкладинки, задерши руки та виставивши кавуни, млосно позирала бронебійна білявка Алексис Форд. Судячи зі стану, номер був зовсім свіжим[115]. Посмакувавши фотографією пишногрудої Алексис, Ґрем укотре перевів погляд на наплічник із нашивкою.

Коли між ним і «вишкою» залишилося три метри, хлопець випростався (футболка геть чорна від поту) й голосно, достатньо голосно, щоб його почули, промовив:

— Хелло! Мене звуть Ґрем.

Чоловік ледь відхилив журнал, показавши над верхнім краєм холодні сині очі, глянув на мулата й повернувся до споглядання глянцю.

Ґрем не відступав.

— Ти з «Блекуотер»? — очікувальна пауза й… нічого. — Я знаю компанію… тобто знаю про компанію. Мій батько 2006-го працював з Еріком Принсом.

Ерік Принс, колишній офіцер військово-морського спецназу США, заснував «Blackwater» 1997-го. Спочатку планували, що «Blackwater» буде звичайною охоронною організацією, та всього лише за кілька років компанія перетворилася на справжню приватну військову армію, здатну самостійно проводити невеликі військові операції. Основний тренувальний центр для підготовки своїх спеціалістів, а також спецназівців армії США Принс відкрив 2001-го на спеціально придбаному шматку землі площею 28 км2 у північно-східній частині штату Північна Кароліна. Центр був одним із найбільших у США, проте через