Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

Тінь нового життя

Ділан прокинувся першим. Очі відразу затуманились від незрозумілого почуття, ніби він не зовсім зрозумів, де він і що з ним сталося. Погляд мандрував кімнатою, але все було не знайоме. Лише коли він повернув голову, він побачив Кейт, яка лежала поруч, її голе тіло виглядало як частина ночі, що вже відпала від часу. Спогади про те, що сталося між ними вчора, прийшли не одразу, а плавно, як хвиля, яка накриває, не залишаючи шансу на опір.

Це було неочікувано, його серце билося швидше, коли він згадував її і свої дії. Він отримав задоволення, та було й щось інше. Його розум, здавалося, знову заперечував те, що сталося. Близькість з драеном… він не міг прийняти це. Внутрішній голос, як глухий крик, нагадував йому, що це було не правильно.

Кейт повільно відкрила очі. Вона, здається, була здивована, що він вже не спить. Її погляд був трохи загублений, ніби вона намагалася зібрати воєдино шматки цього дивного сну, який тривав більше, ніж вона планувала.

Тишу між ними першим порушив Ділан. Його голос звучав важко, кожне слово відчувалося як непотрібний камінь, який він не міг скинути з душі.

— Вибач, за вчорашню ніч. Це не повинно було так далеко зайти. Я не знаю, що на мене найшло, — він наче намагався знайти слова, але все звучало безглуздо навіть для нього.

Кейт не дивилася на нього, але її губи ледве посміхнулися, хоча це була зовсім не посмішка радості. В її очах запалала гіркота, яку важко приховати.

— Не переймайся. Я нікому не скажу, що чистокровний перевертень впав так низько, що мав секс із драеном, — її слова лягли важким каменем на його серце, але вона не зупинялася. Вона намагалася контролювати свої емоції, але біль все одно був сильнішим.

— Я не це мав на увазі, — намагався він виправдатися, але його голос вже не був таким впевненим.

— Байдуже, — її голос був холодним, наче лід. Вона піднялася, мовчки збираючи свою гідність. — Тобі час повернутися додому. Хочеш знати правду? Я ненавиджу тебе і таких, як ти. Твій брат пообіцяв мені, що допоможе покинути територію перевертнів і відвіз мене на Землю відьм. Вони покарали мене, за те, що я порушила закон. — Вона показала на свої руки, де були руни — Бачиш це? Це все вони. Ці руни забрали в мене будь-яку можливість поглинати енергію та силу. Тепер я драен, який не може живитися магією. Щоб ти краще уявив, як я себе почуваю — це наче б ти не міг перетворюватися в свою вовчу сутність.

Ділан замовк, не знаючи, що відповісти. Його серце стискалося, коли він поглянув на її руки. Йому здавалося, що в нього відібрали щось дуже важливе, що йому належало.

— Лукар не міг би так вчинити, — це було єдине, що він зміг сказати, хоча навіть він сам не був впевнений, чи це правда.

— О, ти погано знаєш своїх родичів, — Кейт знову глянула на нього, і в її очах була така злість, що здавалося, вона могла б спалити його поглядом. — А тепер провалюй. Я не хочу тебе бачити поруч. Забирайся в свою стаю.

Кейт рвучко піднялася, і її рухи були холодними і жорсткими. Вона вже не була тією самою Кейт, яку він знав. Вона була іншою — сильною, але відчайдушною. Її слова залишили відчуття розриву між ними, і Ділан зрозумів, що між ними більше немає нічого.

Він ще кілька секунд лежав мовчки, відчуваючи, як його душа стискається від болю. Але вона вже не дивилася на нього.

Без жодного слова він різко піднявся з ліжка. Його руки тремтіли, коли він швидко одягався. Його розум був переповнений думками, що, здавалося, оберталися навколо однієї думки: Чому все так сталося? Вчорашня ніч, його почуття, це все стало для нього ударом.

Він швидко накинув свою футболку і джинси, не зупиняючись на жодному з деталей, й навіть не поглянувши на Кейт, що стояла біля вікна. Вона не дивилася на нього, але він все одно відчував її погляд.

Потім він підійшов до дверей, і не озираючись, рвучко їх відчинив. Пройшовши повз поріг, він зупинився на кілька секунд і закрив очі. Він розумів, що більше не може залишатися тут, що цей момент був закритим, що нічого не змінити.

І, не чекаючи більше, він вийшов, закривши за собою двері.

Кейт стояла біля вікна, її погляд був втрачений у далечінь. Вона спостерігала, як Ділан сідає в свою машину. Його рухи були швидкими, рвучкими, без жодних зайвих жестів. Вона не могла не помітити, як його тінь ковзає по машині, а потім він зникає за поворотом, залишаючи лише тишу, яка тепер наповнювала кімнату.

Кейт залишалася стояти, її серце билося так, наче її рятували від якогось невидимого тиску. Вона відчувала, як всередині неї щось зламалося, і, хоч це було важко прийняти, вона не могла знайти пояснення цьому болю, що раптово виник. Вона наче втратила щось дуже важливе, щось, чого не можна повернути назад.

Здається, вона була вже готова відпустити його, не дозволяти собі навіть думати про нього, але все одно щось всередині не давало спокою. Це був біль, але не фізичний. Це було глибше — відчуття порожнечі, ніби залишився тільки холод і порожній простір, де ще зовсім недавно була надія.

Вона різко відвернулася від вікна, щоб не бачити, як він зникає, але все одно відчувала його присутність, немов залишковий відгомін його рухів. Кейт обхопила руками себе, намагаючись заспокоїтися, але цей біль не проходив.

Дні тягнулися, і Кейт відчувала, як її сили поступово покидають її. Спочатку це була просто втома, але з кожним наступним днем слабкість ставала все більш явною. Вона не могла зрозуміти, що відбувається, але все більше часу проводила в ліжку, не маючи сили навіть встати. Її тіло наче відмовлялося працювати, кожен рух давався з величезними труднощами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍