Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

На невеликому викладацькому столику зі спірального вигляду ніжками, як завжди, лежали розкрита книга зі змов та зілля і відкритий мішечок з травами. 

Ксенія Майроуз стояла біля столика, притулившись спиною до стіни. Одягнена вона була звично, у темно-синю сукню в підлогу з коміром, що повністю закриває шию, на руках  легкі рукавички. Густе темне волосся було підібране великою шпилькою.

Студенти кидали на неї здивовані погляди. Адже вона не була викладачкою змов.

— Усі вже зібралися? Весь наступний місяць цей предмет у вас вестиме практикантка! — у класі дружно зашуміли, відчуваючи, що сьогодні їм нічого робити не доведеться. Ксенія Майроуз ледь помітно посміхнулася.

Двері, скрипнувши, відчинилися, і в клас увійшла жінка у віці. Це була дуже висока чарівниця зі строгими рисами обличчя та підведеними бровами, у сірому вчительському костюмі: спідниці та піджаку. 

Волосся було майже сиве, але помітно, що нещодавно його намагалися фарбувати. Воно було зібране на потилиці в пучок.

 Вона спробувала посміхнутися, але натомість вийшла гримаса.

 — Це ваш новий викладач змов та народознавства Агеєва Регіна Броніславівна! — промовила Ксенія Майроуз.

У класі повисла мертва тиша, всі дивилися на стареньку-практикантку. Тим часом професорка демонології щось шепнула новій викладачці і, шарудячи сукнею, вийшла з класу. Не минуло й десяти хвилин, як нова викладачка влаштувала практичне завдання.

— Отже, приступимо! На тому уроці ви почали вивчати зниження дії змови. Перед вами лежать кварц, свічки та горщик із землею, куди ви будете після завершення закопувати свічки! — без жодного прояву емоцій сказала вчителька. — Тепер я накладу на вас найпростішу змову, а вам треба буде її знищити! Потрібні слова вже лежать на ваших партах!

Склавши руки, вона пройшлася до свого столика та взяла мішечок. Виклавши кілька трав на тарілку, вона підпалила їх і почала щось швидко шепотіти. Клас став наповнюватися неприємним запахом спаленої трави.

Лера сиділа за четвертою партою і вмить відчула дію змови. Але що це було? Перехопило подих, руки вмить стали мокрими. Дівчинка розуміла, що якою б невинною не була змова Регіни Броніславівни, на неї вона подіяла якось не так.

Тепер вона розуміла всю серйозність слів Мерліна. Лера відчувала, що тіло перестає її слухатись.

Клас поплив, і замість нього почали проступати контури якоїсь кімнати. Усі стіни були завішані великими старовинними дзеркалами. Посеред кімнати стояли хлопчик та дівчинка. На вигляд їм було не більше п'яти років.

«Дивися, що я знайшов» — пролунав у голові Лери голос хлопчика.

У руках він тримав якийсь предмет округлої форми, у центрі його знаходилася яскрава напівсфера. Придивившись, Лера помітила, що там бракувало чогось ще, наче квітка без пелюсток.

Дівчинка струснула головою, щоб відігнати видіння, але воно не йшло.

«Як тебе звати?» — знову прозвучало в неї в голові. Тепер голос був схожий на її власний.

Пелена почала розсіюватися.

«Андрій…» — голос рознісся луною у свідомості.

Тепер Лера розуміла, що треба робити. Зібравши думки докупи, вона подивилася на кварц і швидко запалила спочатку білу, а потім чорну свічку та зашепотіла змову.

Пелена спала, і Лера глибоко зітхнула. Зробивши за допомогою невеликої лопатки в горщику з землею заглиблення, вона закопала свічки.

Можливо, це був просто міраж, але Лера відчувала, що колись із нею це справді було. Колись дуже давно... Те, що раніше вона вважала звичайним сном.

Виходячи із класу, Лера зіткнулася в коридорі з Андрієм.

— Андрію, послухай! Регіна наслала на мене дивну змову. Я бачила нас, тільки ми були дітьми... — почала Лера, але Андрій її перебив.

— У кімнаті із дзеркалами? І на нас напало страшне чудовисько?

— Так! — здивувалася Лера. — А як ти дізнався?

— Я бачив те саме! Тобі не здається, що це вже колись відбувалося? Може, це був не міраж, а змова на відкриття пам'яті?! — його раптом осяяло. — Але чи можливе таке?

Лера впевнено кивнула. Андрій відчув, що треба робити далі. Дорогою до гуртожитку хлопчик весь час щось обмірковував і якось загадково посміхався сам собі.