Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

й очікуватиме від уряду підтримки. До своїх міст і сіл також повернеться щонайменше мільйон ветеранів війни, які потребуватимуть роботи, соціальних послуг і психологічної допомоги. Вони матимуть зброю, а чимала частина — ще й претензії до уряду.

— Що робитимемо з масовими демонстраціями? — запитав Монастирський.

Обмеження, запроваджені під час воєнного стану, рано чи пізно викличуть бурхливе обурення.

— Це призведе до масових протестів, — казав він. — Які заходи допоможуть нам говорити з людьми? Хто з ними говоритиме? Ясна річ, це має бути хтось, хто отримав досвід війни, пройшов через неї та зможе спілкуватися з ветеранами їхньою мовою.

У щовечірніх зверненнях до народу президент зосереджувався на проблемах сьогодення. Однак у приватних розмовах він та його помічники почали обмірковувати політичні загрози майбутнього.

— Ми розмовляємо не лише про війну та негайні проблеми, — пояснив Монастирський. — Маємо також зважувати майбутні ризики. Що відбуватиметься за пів року? Які саме злочини? До яких дій маємо вдатися сьогодні, щоб розв’язувати проблеми через шість місяців?

Усі вони вірили в остаточну перемогу України, але розуміли, що війна залишить у суспільстві рани та тріщини, на загоєння яких можуть піти роки. Політичним лідерам доведеться задовольняти вимоги народу щодо відновлення та відбудови в часи, коли державні ресурси буде вичерпано. Деякий час можна розраховувати на те, що почуття єдності нації та спільна мета допоможуть триматись у повоєнний період поневірянь. Але чи надовго цього вистачить? Мільйони переміщених українців повернуться додому, побачать, що їхні міста пошкоджено чи зруйновано, відрізано від основних послуг — і не будуть вічно терпіти офіційні обіцянки відновлення.

Зокрема, Зеленський та його помічники побоювалися, що війна може розпалити в Україні народні протести, навіть ще одну революцію. Кирило Тимошенко, який також тієї ночі був у потягу, усвідомлював, що разом із поворотом весни на літо українці почали дратуватися через війну. Рейтинги телемарафону різко пішли вниз, адже мільйони глядачів втратили до нього інтерес.

— Рано чи пізно люди втомлюються від нескінчених новин, — зазначив Тимошенко.

Він намагався знову зацікавити глядачів, для цього заохочував продюсерів давати в ефір більше розважальних програм і популярних фільмів, художніх і документальних.

— Ми пробували це не раз, але в марафоні не спрацювало. Думка, ніби розважальні програми дозволять людям видихнути, була помилковою. Цифри показали, що це нашкодило рейтингам.

Телемарафон, як центральне джерело новин в країні, залишався потужним інструментом, що дозволяв уряду формувати ставлення до війни. Майже для половини населення він був головним джерелом інформації, часто — єдиним доступним. Програми марафону транслювалися цілодобово на всіх провідних каналах і мали сильний ухил в бік патріотизму та підбадьорювання — чергової форми національного заспокоєння. Промови й дописи Зеленського, його появи на публіці показували щодня. Голоси, що критично ставилися до рішень президента, в ефірах майже не звучали. Утім, марафон не означав монополії на інформацію.

З теленовинами змагалися за популярність соціальні мережі, як-от інстаграм і телеграм, а деякі найвідоміші користувачі цих платформ почали брати під сумнів підходи уряду до ведення війни. Чи не найзапекліші дебати спалахнули через облогу Маріуполя. Останні захисники міста, спілкуючись із журналістами з бункерів «Азовсталі», звинуватили владу в тому, що вона дозволила росіянам за лічені дні оточити місто. До того ж офіцери та солдати пам’ятали, як Зеленський применшував загрозу вторгнення і майже до нього не готувався. Командир полку «Азов» Денис Прокопенко не стримувався у висловах і відкрито засуджував державників.

— Нас залишили напризволяще[286], — сказав він на початку травня провідному інтернет-виданню «Українська правда».[287]

Незадовго до того репортери «Української правди» довідалися про таємне опитування, яке провела навесні президентська адміністрація[288]. Метою було оцінити політичний ландшафт та зміни, що відбуваються на ньому в умовах війни. Результати виявилися для Зеленського обнадійливими. Рейтинги його традиційних суперників, як-от Петра Порошенка, впали майже до нуля. Однак інші фігури набули популярності. Головнокомандувач Збройних сил генерал Залужний за перші два місяці вторгнення завоював таку прихильність виборців, що міг би скласти конкуренцію Зеленському на президентських виборах. Наступні мали відбутися тільки за два роки, навесні 2024 року, і рейтинги президента не давали приводу для хвилювання. У березні вони сягнули 90 відсотків[289]. Єдиною інституцією, що мала більшу популярність, була армія, яку в очах більшості українців уособлював Залужний.

Він хоч і рідко з’являвся на публіці, проте набув в Україні культового статусу. Відео та меми про Залужного ширилися соцмережами. Зображення Залужного, який показує пальцями знак перемоги, за допомогою трафарету та фарби з балончика наносили на стіни в різних куточках країни. У квітні він відкрив фонд для збору грошей на армію, і дехто на Банковій сприйняв це як ознаку політичних амбіцій Залужного. Це не було параноєю. Хоча генерал заперечував плани балотуватися в президенти, дехто з його найближчих помічників говорив мені, що Залужний не відкидає такої ідеї.

— Думаю, це можливо, — чув я від декого. — У нас багато загиблих, багато поранених, і генерал відчуває велику відповідальність за них, за їхні родини. Він не зможе сидіти осторонь, якщо країна рухатиметься в хибному напрямку.

Наразі Залужний спрямував усі свої сили на те, щоб виграти війну, і не прийняв твердого рішення про своє майбутнє в політиці. Утім, група його радників у Генеральному штабі вирішила оцінити, що знадобилося б Залужному для створення політичної партії чи запуску передвиборчої кампанії. Речниця генерала Людмила Долгоновська збирала матеріали для книги про Залужного — авторизованої біографії[290], яку він допомагав писати.

— Він розуміє, що з правильною командою, правильною програмою стати президентом було б доволі просто, — казала мені Долгоновська. — Він підготовлений. Однак я не певна, що піде на це. Якщо все відбуватиметься як слід, якщо він бачитиме, що робляться правильні кроки, правильне ставлення до ветеранів, до родин загиблих, якщо боротьба з корупцією вестиметься по-справжньому суворо, а армія ставатиме сильнішою — він може вирішити не балотуватися.

Для Зеленського з командою це була невелика розрада. Досліджуючи політичних конкурентів — минулих або майбутніх, реальних або уявних, — Офіс Президента, схоже, не збирався ризикувати та залишати комусь бодай шанс. Інформаційні канали, які відмовилися транслювати телемарафон, до кінця весни зняли з ефіру[291]. Канал Порошенка, колись один із провідних, ще можна було знайти на кабельному телебаченні та ютубі. Однак його перегляди стрімко скорочувалися — так само, як і популярність колишнього президента та його партії. За висловом одного радника Зеленського, Порошенка та його союзників було відсунуто на «цифрові околиці» інтернету.

Навіть союзники президента опинялися під підозрою, якщо набували великої популярності. Харизматичний губернатор Миколаївщини Віталій Кім із перших