Читати книгу - "Енн із Інглсайду"

самій не властиві ці почуття. Ну, але то пусте. Як мене дратував її сміх! І вона погладшала. Добре, що ти зовсім не гладшаєш, моя дівчинко.

— Не можу сказати, що вона дуже погладшала, — милостиво проказала Енн. — І вона, безперечно, дуже вродлива жінка.

— Така собі. Лице обважніло… ви з нею ровесниці, але вона виглядає старшою років на десять.

— А ти казав їй про вічну юність!

Гілберт провинно всміхнувся.

— Я мусив сказати щось про людське око. Цивілізація не існуватиме без дрібки лицемірства. Хоча Крістіна, звісно, добра давня приятелька, хай і не належить до племені, що знає Йосипа. Вона не винна, що в ній не лишилося іскри. А це що?

— Мій дарунок тобі до річниці весілля. Але ти заплатиш цент за нього — я не ризикуватиму. Як я вимучилася нині! Мене точили ревнощі до Крістіни.

Гілберт поглянув на неї, щиро здивований. Він гадки не мав, що Енн може його ревнувати.

— Моя дівчинко, я й не знав, що ти на це здатна.

— О, так. Багато років тому я ревнувала до Рубі Джилліс — через ваші листи.

— Я листувався з Рубі Джилліс? Не пам’ятаю. Ох, бідолашна Рубі! Та як щодо Роя Гарднера? Чия б казала, а чия б мовчала.

— Рой Гарднер? Філіппа недавно писала мені, що зустріла його, і він став вельми огрядний. Гілберте, можливо, лікар Мюррей і видатний фахівець у своїй галузі, та він скидається на жердину, а лікар Фаулер — на пончик. Ти мав такий імпозантний вигляд на їхньому тлі.

— Дякую… дякую. Це й має стверджувати дружина. Я відповім тобі компліментом на комплімент. Ти була нині прегарна — хоч і наділа ту сукню. Ніжний рум’янець на щоках, а очі… ох-х-х, як добре! Найкраще, коли змучишся — лягти до ліжка. Є ще один вірш у Біблії — дивно, як учиш ті вірші в недільній школі й запам’ятовуєш на все життя! «У спокої я ляжу, і засну[32]». У спокої… засну… добраніч…

Гілберт заснув ледь не перш, ніж промовив останнє слово. Милий утомлений Гілберт! Мовчи, телефоне! Жодному з немовлят вона не дозволить потурбувати його.

Енн не хотіла спати. Вона була надто щаслива, щоб заснути одразу. Легко й нечутно вона зібрала розкиданий одяг, сіла при дзеркалі й розчесала коси — усміхнена, кохана жінка. Потім, надівши пеньюар, прослизнула по інших бік передпокою до кімнати синів. Волтер, Джем і Ширлі міцно спали у своїх ліжках. Миршавко, що пережив не одне покоління кошенят-мартоплясів, і став повноправним членом сім’ї, скрутився клубочком у ногах Ширлі. Джем заснув над «Книгою життя капітана Джима» — вона лежала, розгорнута, біля подушки. Який довгий став Джем під ковдрою! Скоро він буде зовсім дорослий — сильний, надійний хлопчина. Волтер усміхався вві сні, як той, хто пізнав чарівну таємницю. Віконна рама в місячних променях відкидала тінь на стіну понад його узголів’ям — виразну тінь у формі хреста. Багато років потому Енн згадуватиме цю тінь як лихе знамення далекого Курселетта[33] й солдатської могили «десь у Франції»[34]. Проте нині… то була лише тінь. Висип у Ширлі минув. Гілберт мав рацію. Він завжди мав рацію.

Нен, Ді та Рілла спали в сусідній кімнаті. Ді з розсипом чарівних рудих кучерів і засмаглою ручкою попід щокою, і Нен з довжелезними віями. Очі за цими повіками з тонкими прожилками були карі, достоту як батькові. Рілла спала долілиць. Енн перевернула її, та сонні оченята не розплющилися.

Сини й доньки так швидко ростуть. Невдовзі вони будуть дорослими юнаками й дівчатами. Мине дитинство, нетерпляче й сповнене солодких мрій. Кораблі вийдуть із безпечної гавані й попливуть до незнаних портів. Хлопці оберуть собі справу всього життя, а дівчата… о, вона мріє про дні, коли інглсайдськими сходами зійдуть красуні у весільних серпанках. Та ще кілька років вона плекатиме й настановлятиме їх, і співатиме їм пісень, яких співали своїм дітям — і їй, і Гілбертові — незліченні покоління матерів.

Енн вийшла в передпокій і підступила до вікна. Підозри, образи й ревнощі зникли там само, куди відходять зів’ялі ночі. Вона була весела, щаслива й радісна.

— Блайт! Я — Блайт[35], — проказала вона, сміючись із власного маленького каламбуру.

Унизу, під вікном, була чарівна таємниця нічного саду. Дальні пагорби, запорошені місячним сяйвом, здавалися фантастичними. А через кілька місяців Енн побачить ті самі промені понад туманними пагорбами Шотландії, понад Мелроузом[36] та руїнами Кенілворта[37], понад церквою на Ейвоні, де спить вічним сном Шекспір… а можливо, і понад Колізеєм, Акрополем… понад водами смутних рік, що протікають там, де стояли колись могутні, грізні імперії.

Ніч була прохолодна. Невдовзі надійдуть морозні осінні ночі — а тоді сніг, білий, холодний, глибокий зимовий сніг і нічні хуртовини — але то байдуже. Адже їх огортатиме чарівний дух камінного вогнища — хіба Гілберт не обіцяв їй дров із духмяної яблуні? Вогонь забарвить сірі дні, що неодмінно настануть. Що будуть їм кучугури й пронизливий вітер, коли в серцях палатиме любов, а назустріч ітиме весна? І шлях осяватимуть усі маленькі радощі життя.

Енн відвернулася від вікна. У білім пеньюарі та із двома товстими довгими косами вона знов була Енн із Зелених Дахів, Енн із Редмонду, Енн із маленького Дому Мрії, і сяяла яскравим внутрішнім світлом. З-поза відчинених дверей долинали тихі дитячі подихи. Гілберт, який рідко хропів, тепер явно похропував уві сні. Енн усміхнулася. На думку їй спали слова Крістіни, бідної бездітної Крістіни, що тільки й пускала маленькі глузливі стріли.

— Яка сім’я! — переможно мовила Енн.

Примітки

1

Ідеться про Вільяма Прічарда, одного з найближчих друзів дитинства авторки, що став прототипом Гілберта Блайта (тут і далі — прим. перекл.).

2

Енн посилається на трагедію В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта».

3

Посилання на вірш А. Гаусмана «Лягла на серце туга».

4

Гра слів: ingle у перекладі з англійської означає «вогнище».

5

Прип., 27:1, цит. за пер. І. Огієнка.

6

Приблизно 3,6 кг.

7

Мафусаїл — старозавітний патріарх, що прожив 969 років і є найстарішою людиною зі згаданих у Біблії.

8

Прип., 25:17, цит. за пер. І. Огієнка.

9

Прип., 18:14, цит. за пер. І. Огієнка.

10

Йов, 1:21, цит. за пер. І. Огієнка.

11

Натяк на постать Томаса Лермонта, або Томаса з Еркельдуна (бл. 1220–1298) —