Читати книгу - "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11"

вернулася б шукати скарб; і тоді б долі Майкла, Доутрі, Квека й Кокі були зовсім інакші — може, не такі жахливі.

Але жодна ланка не випала. Стояв мертвий штиль, шхуна гойдалася на розлогих океанських хвилях, вітрила, ляскаючи, перекидалися з борту на борт і грюкали блоками гіка-шкотів, коли Нішіканта всадив кулю в китеня. Якимсь дивом той постріл виявився смертельний. Це однаково, що вбити слона горошинкою з цяцькової рушниці. Правда, китеня вмерло не одразу. Воно тільки перестало жирувати й застигло, здригаючись, на поверхні води. Матка вмить підпливла до нього, і люди, що дивилися з борту шхуни, зовсім зблизька, побачили її тривогу й розпач. Вона підштовхувала китеня могутнім плечем, кружляла навколо нього, знов підпливала й штовхала.

Усі на «Мері Тернер», від прови до корми, поставали понад бортом і з острахом стежили за левіафаном, не коротшим за саму шхуну.

— Чи не вийде й із нами того, що колись з «Ессексом», сер… — зауважив Доутрі, звертаючись до Старого Моряка.

— Ну що ж, буде нам тільки по заслузі, — відповів той. — І нащо така безглузда жорстокість?

Майкл, що відчував загальне хвилювання, але не міг нічого бачити через фальшборт, вискочив на верх рубки і, вгледівши страховище, грізно загавкав. Усі злякано озирнулись на нього, а стюард пошепки втихомирив пса.

— Щоб це було востаннє, — здушеним від гніву голосом сказав Грімшо Нішіканті. — Ще раз вистреліть у кита, і я вам відкручу вашу брудну голову. Чуєте? Я не жартую. Вам і очі повилазять.

Єврей кисло всміхнувся й проскиглив:

— Та нічого не буде. Я не вірю, що кит потопив «Ессекса».

Поранене китеня, підштовхуване маткою, конвульсійно силкувалося пливти, але тільки крутилося на місці та переверталося з боку на бік.

Кружляючи довкола нього, матка випадково тернулась боком об лівий борт «Мері Тернер» біля корми, і судно накренилося на правий борт, а корма на добрий ярд піднялась над водою. Але на тому ненавмисному поштовхові ще не скінчилося. Злякана дотиком до судна, матка стріпнула хвостом. Його удар розтрощив поруччя й фальшборт перед форвантами, ніби сигарну коробку.

То було й усе. Понімілі з ляку люди на судні не спускали очей з морського страховища, знавіснілого з відчаю.

Так минула, може, година; матку з китеням помалу відносило далі від шхуни. Китеня кілька разів марно пробувало плисти. Урешті воно затіпалось у корчах і почало шалено бити хвостом.

— Передсмертні корчі, — тихо промовив Старий Моряк.

— Здохло, хай йому чорт — озвався капітан Доун ще за п’ять хвилин. — Ну хто б повірив? Від рушничної кулі! Моліть бога, щоб хоч на півгодини вітерець повіяв та дав нам відпливти від них далі.

— Трохи не вклепалися, — зауважив Грімшо.

Капітан Доун похитав головою й звів занепокоєний погляд угору, на обвислі вітрила, тоді окинув ним море — чи не морщить води, надлітаючи, вітер. Але морська поверхня була склисто-гладенька — тільки одна за одною неквапно котилися великі розложисті хвилі, мов гори з живого срібла.

— Та вже все гаразд, — підбадьорив його Грімшо, — Бачте, вона відпливає геть.

— Авжеж, усе гаразд, і нічого страшного не було, — хвалькувато вихопився Нішіканта, витираючи піт з обличчя та шиї й дивлячись услід китовій матці. — Теж герої, перелякалися великої рибини.

— А мені здалося, що ваша пика чогось була не така темна, як зазвичай, — вшпигнув його Грімшо. — Либонь, дійняло й вас до щирця.

Капітан Доун гучно зітхнув. Йому й гиркатись не хотілося, так він зрадів, що небезпека минула.

— Ви ж страхопуд, наскрізь страхопуд, — провадив Грімшо. — Онде справжній чоловік, — він кивнув головою на Старого Моряка. — Він не страхопуд! Він і оком не моргнув ні разу, а знав про небезпеку краще за вас, я певен. Якби мені довелося вибирати, з ким потрапити після аварії на безлюдний острів, з вами чи з ним, я б тисячу разів волів мати його за товариша. Якби…

Його перебив крик з гурту матросів.

— Боже милосердний! — зойкнув капітан Доун.

Китова матка завернулась і помчала назад так швидко, що аж бурун перед собою здіймала, мов дредноут чи трансатлантичний лайнер.

— Держіться! — загорлав капітан.

Усі похапалися хто за що, чекаючи удару. Генрік Г’єртсен, стерничий, розставив широко ноги й цупко вхопився руками за дві протилежні шпиці стернового колеса. Кілька матросів утекли з шкафута на ют, інші подерлись на грот-ванти. Доутрі, одною рукою тримаючись за поруччя, другою обхопив за поперек Старого Моряка.

Усі застигли. Матка вдарила в корпус судна одразу за форван-тами. Око не годне було охопити всього, що сталося за мить. Один матрос зірвався з грот-вантів і з вибленкою в руках полетів сторчголов униз, однак другий устиг спіймати його за ногу. Уся шхуна затріщала й задвигтіла, лівий борт піднявся, а правий зарився по поруччя в воду. Майкл, що стояв на рівному даху рубки, посунувся по крутому схилу вниз і, чіпляючись пазурами та гарчачи, скотився аж під фальшборт. Ліві форванти вирвало з палуби, і форстеньга п’яно похилилася на правий борт.

— Нічогенький удар, далебі, — промовив Старий Моряк.

— Містере Джексоне, зміряйте воду в трюмі, — наказав капітан помічникові.

Той послухався наказу, але, відходячи, тривожно озирався на матку, що звернула від судна вбік і відпливала геть, на схід.

— Ну що, дістали своє? — злісно буркнув Грімшо до Нішікан-

ти.

Той кивнув головою, витираючи піт, і промурмотів:

— Авжеж, дістав. По саме нікуди. Не гадав, що кити на таке здатні. Більш ніколи так не робитиму.

— Може, не доведеться, хоч би й схотіли, — озвався капітан. — Ми ще цього не спекалися. Той, що потопив «Ессекса», нападав раз за разом, а навряд чи вдача в китів останнім часом дуже змінилася.

— У трюмі сухісінько, сер, — доповів містер Джексон.

— Завертає! — вигукнув Доутрі.

Відпливши з півмилі, китова матка завернулась і помчала назад.

— Гей, на баку, тікай звідти! — загорлав капітан на матроса, що саме вискочив із кубрика з клунком у руках й опинився під фок-щоглою, на якій хилиталася стеньга.

— Уже спакувався втікати, — шепнув Доутрі до Старого Моряка. — Мов пацюк із розбитого корабля.

— А ми всі пацюки, — почув він на відповідь. — Я це збагнув* живучи як пацюк серед шолудивих пацюків у притулку.

Майклові вже передалися тривога й страх, що проймали всіх людей на судні. Він знову вискочив на верх рубки, щоб видніше, і загарчав на китову матку, побачивши її вже зблизька. Люди знову похапалися хто за що.

Цей раз удар припав позаду бізань-вантів. Знову шхуна лягла на правий борт, і Майкл ганебно скотився аж до шпігатів. Виразно затріщало дерево. Генріка Г’єртсена,