Читати книгу - "Вовк-тотем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чень потихеньку наблизився до Еле, присів і почав гладити її по голові, намагаючись таким чином перекрити їй видимість. Еле подобалося отримувати ласку від господаря, тож вона почала радісно лизати Ченю долоню. Тим часом Ян Ке відняв від неї одне цуценя й почав видоювати у неї молоко собі в долоню. Коли молока набралося вже з півдолоні, Чень Чжень обережно вийняв з-за пазухи вовченя, а Ян Ке обмазав його з ніг до голови собачим молоком. Тут він скористався давнім і ефективним способом, яким чабани в степу змушують вівцю прийняти ягня-сироту. Ян Ке і Чень Чжень вирішили вдатися до нього, щоб змусити Еле прийняти вовченя. Однак собаки значно розумніші за овець, і нюх у них набагато гостріший. Можливо, якби Еле втратила власних цуценят, вона могла б швидше прийняти вовченя, однак зараз у неї було троє своїх дітей, тож вона очевидно давала зрозуміти, що не хоче приймати вовчого сина. Як тільки вовченя з’явилося в собачому кублі, Еле занервувала і з усіх сил намагалася підвести голову, щоб подивитися на своїх дітей. Хлопцям довелося вдаватися де до ласки, а де й до погроз, щоб змусити собаку лежати на місці й не підводити голови.
Нарешті холодне й голодне вовченя опинилося поряд із сосками Еле і коли почуло запах молока, щойно мляве й напівмертве, в цю мить ошкірило зуби й випустило пазурі, набувши такого кровожерливого вигляду, мов справжній вовк, який почув запах крові, і на його мордочці з’явився типовий вираз, який ніби говорив: «У кого є молоко, та й мати». Вовченя народилося пізніше за цуценят приблизно на півмісяця, тож його голова була на порядок меншою від голів цуценят, а тіло — на цілу голову коротшим від їхніх. Однак по силі воно набагато перевершувало цуценят і було набагато вправнішим у техніці і здібностях «захоплення сосків». У двох рядках сосків на животі собаки були й великі, й маленькі, кількість молока в них також була різною. Чень Чжень і Ян Ке були просто вражені тим, що вовченя зовсім не поспішало «ухопитися за цицьку», а, ніби божевільне, почало пробувати кожний сосок, відштовхуючи й розкидаючи при цьому цуценят. За мить у завжди спокійному кублі зчинився безлад, ніби туди увірвався злодій і перевернув усе догори дриґом. У дикому шаленстві вовченя порозкидало всіх цуценят і перепробувало кожний сосок — прикладалося до одного, потім його випльовувало, потім прикладалося до іншого і також випльовувало, аж поки не дісталося до середини живота Еле і не вибрало собі найбільший та найтугіший, у якому було найбільше молока, а тоді вчепилося в нього, вже не розтискаючи щелеп, і почало скажено ссати. При цьому лапою воно прикрило ще один великий сосок — так би мовити, їло з миски, захопивши собі ще й каструлю, із таким виглядом, що не збирається поступатися здобиччю іншим. Троє покірних і справних цуценят невдовзі були розігнані по різні боки кубла.
Хлопці просто остовпіли. Ян Ке з розширеними від великого подиву очима сказав:
— Страшна ж вовча натура! Таке маленьке, ще й очі не розплющило, а вже таке свавільне. Я не здивуюсь, якщо вони семеро в кублі не дуже родичалися одне до одного.
Чень Чжень дивився на все це у якомусь піднесенні, але і в глибокій задумі. Минув певний час, поки він прокинувся від своїх думок і, обміркувавши щось, сказав:
— Ми маємо бути більш уважними: тут і справді є багато речей, які можуть виявитися для людини підказкою. От, наприклад, це собаче кубло є просто-таки проекцією й узагальненням світової історії. Мені щойно згадався один вислів Лу Сюня, який вважав, що в європейців більше якостей дикого звіра, а в китайців — свійської тварини… — і вказуючи на вовченя, продовжив: — Оце — дикий звір, — потім, указуючи на цуценят, сказав: — А це — свійська тварина. Нинішні європейці здебільшого є нащадками таких варварських мисливських племен, як тевтони, германці, англо-сакси. Давньогрецька й давньоримська цивілізації розвивалися вже більше двох тисяч років, коли вони тільки вискочили із своїх первісних лісів, мов дикі звірі, й зруйнували Давній Рим. Столове приладдя в них — ножі й виделки, а їжа — біфштекси, сир і масло. Тому можна сказати, що в нинішніх європейців первісна дика звіряча натура збереглася набагато краще, ніж у давніх хліборобів. Тож не дивно, що за останні сто років свійські по натурі китайці терпіли приниження від звірів-європейців, а попередні до цього тисячі років велика китайська нація завжди зазнавала ганебних поразок від нечисленних кочових народів. — Чень почухав голівку вовченяти й продовжив: — Характер не тільки визначає долю окремої людини, він також визначає й долю цілої нації. У характері хліборобів переважають якості свійських тварин, це — характер тюхтія, і саме він визначає долю хліборобів. Усі чотири великі цивілізації давнього світу були хліборобськими, три з них уже давно зникли, а китайська ще існує, і не тільки тому, що вона оселилася в долинах двох найбільших в світі придатних для сільського господарства рік — Хуанхе і Янцзи, які вигодували найбільше в світі населення, яке інші цивілізації нездатні були надкусити й перетравити, але ще й, можливо, тому, що кочовики перед величезним внеском китайської цивілізації… Однак цей зв’язок я ще не до кінця продумав, проте за два роки в степу я дедалі більше відчуваю, що тут є якийсь смисл…
Ян Ке закивав головою й сказав:
— Видно, коли виховуєш вовка, можна не тільки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовк-тотем», після закриття браузера.