Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Полонянка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Безперечно, вони мали б зректися цього заласного блюзнірства, але воно не виражало їхньої суті.) Зрештою, в міру того як їхні хворобливі тілесні стосунки, мов той каламутний і чадний жар, змінювалися полум’ям високої й чистої приязні, вони почали вдаватися до такого блюзнірства дедалі рідше, аж поки відмовилися від нього зовсім. Приятельці мадемуазель Вентейль часом шастала по душі прикра думка, що, може, вона прискорила смерть старого. Тратячи цілі роки на розбирання Вентейлевих карлючок, з’ясовуючи непомильне прочитання цих таємничих ієрогліфів, вона мала ту втіху, що композитор, чиї останні роки життя вона труїла, тепер здобуває завдяки їй безсмертну славу. Взаємини, не освячені законом, виникають із побічних споріднених уз, не менш розмаїтих, не менш складних, ба навіть міцніших, ніж узи, породжені шлюбом. Навіть не зупиняючись на специфічних стосунках, спитаймо себе: хіба ми не бачимо щодня, що перелюб, підпертий щирим коханням, не розбиває родини, не підважує сімейних обов’язків, а, навпаки, зміцнює їх. Мужолозтво вдмухує живого духа в букву, яка дуже часто у шлюбі залишилася б мертвою. Добра донька, яка лише про людське око носитиме жалобу по другому материному мужеві, проллє ціле море сліз, оплакуючи того, кого її мати обрала серед усіх за полюбовника. Зрештою, мадемуазель Вентейль керувалася виключно садизмом, і хоч це її не виправдувало, я знаходив у цій думці певну втіху. Коли вона з подругою брала на глум батьків портрет, то мусила (так я собі думав) здавати собі справу, що все це лише хвороба, потьмарення розуму, а не справжня і радісна жорстокість, якої вона домагалася. Думка, що це тільки парадія на жорстокість, отруювала її насолоду. Але якби ця думка могла повернутися до неї пізніше, то з не меншим успіхом, ніж колись отруювала насолоду, вона тепер полегшила б їй муку. «То була не я, — сказала б вона собі, — просто мене тоді лихий попутав. Ще не пізно помолитися за батька, покладаючись на його милосердя». Та, мабуть, ця думка, навідуючи її в хвилину насолоди, не навідувала її у хвилину муки. Добре було б закинути цю думку їй у голову. Я певен, що вчинив би їй добро і здолав би зробити для неї любим кожен спогад про батька.
Ніби в нечитабельних зшитках, де геніальний хемік, не відаючи про близьку свою смерть, нотує відкриття, які можуть канути в невідомість, приятелька мадемуазель Вентейль зі шпаргалля ще нечитабельнішого, ніж папіруси, змережані клинописом, добула формулу, вічно живу, невичерпно плідну формулу невідомої радости, містичну надію пурпурового Янгола Ранку. І мені, кому вона, хоча, може, й менше, ніж Вентейлеві, завдавала такої лютої муки, як от і сьогодні (особливо ж настраждався я через неї потім, коли вона будила в мені нові спалахи ревнощів до Альбертини), випало щастя почути в нагороду чудородне волання, яке вічно лунатиме в моїй душі, як обіцянка і доказ, що існує щось інше, ніж небуття, яке я знайшов у всіх розкошах і в самому коханні; щось таке, чого запевне можна досягнути засобами мистецтва; і що коли моє життя видавалося мені пустопорожнє, то принаймні воно ще не вичерпало себе до кінця.
Те, що молода жінка геройським своїм зусиллям явила світові з Вентейля,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках утраченого часу. Полонянка», після закриття браузера.