Читати книгу - "Пастка"

розважайтеся, серцем я завжди зі своїми камратами, ви ж знаєте...

З нього почали глузувати. Сказавши, що йде по інструмент до дядька Коломба, він здався таким рішучим, що всі пішли разом з ним. Діставши торбу з-під лавки, він поклав її перед собою, поки всі перехиляли по останній. Була вже перша година, але товариство все ще чаркувалося. Тоді Купо з досадою засунув інструменти назад під лавку; вони заважали, плуталися під ногами, йому ніяк було підійти до шинквасу. Це така дурниця, нема чим перейматися, він піде до бурґундця завтра. Решта четверо, що затято сперечалися, обговорюючи питання заробітної платні, геть не здивувалися, коли бляхар без жодних пояснень запропонував їм піти прогулятися, щоб трохи розім’яти ноги. Дощ ущух. Прямуючи вервечкою й матляючи руками, вони закінчили прогулянку, зробивши кроків зо двісті. На свіжому повітрі їх зовсім розвезло, надворі їм було нудно, ніхто не міг здобутися бодай на слово. Спроквола, навіть не змовляючись, вони інстинктивно піднялися вулицею Пуасоньє і зайшли до Франсуа розпити плящину вина. Далебі, їм таки треба було збадьоритися. На вулиці швидко нападає смуток, там така грязюка, що й собаку шкода з дому виганяти. Лантьє потягнув товаришів до окремої кімнатки, вузького закутка, відділеного від загальної зали матовою скляною перегородкою, де стояв лише один стіл. Він зазвичай влаштовувався саме в таких окремих кабінетах, бо це було набагато пристойніше. Невже їм тут не подобається? Тут можна було почуватися як удома, і навіть перекуняти, нікого не соромлячись. Він попросив газету, розгорнув її та пробіг очима, насупивши брови. Купо й Халява затіяли грати в пікет. На столі безладно стояли дві пляшки й п’ять склянок.

— Ну? Що там брешуть у тій твоїй газеті? — запитав Вишкварок у капелюшника.

Той відповів не одразу. За якийсь час, не відриваючи від газети очей, сказав:

— Тут ідеться про парламент. Ох уже ті дешеві республіканці, ті прокляті нероби-ліваки! Хіба для того люд їх вибирав, щоб вони розводили свої антимонії?!.. Ось один, наприклад, вірить у Бога й крутить шури-мури із цими мерзенними міністрами! От якби мене вибрали, я б піднявся на трибуну й сказав би: «Срач!» Атож, більше й не треба, саме такою є моя думка!

— А ви чули, що недавнечко Баденґе надавав ляпасів своїй благовірній перед усім двором, — сказав Суха Горлянка, або ж П’ю Не Нап’юся. — Їй-бо! Ні за що ні про що, просто погиркалися. Кажуть, Баденґе був під мухою.

— Та годі вже надозолювати нам своєю політикою! — вигукнув бляхар. — Прочитайте ліпше про вбивства, хоч трохи порегочемо.

Повернувшись до гри, він оголосив терц:

— У мене терц із шушвалі й трьох голубок... Одно ці криноліни приходять.

Випили по склянці. Лантьє почав читати вголос: «Нелюдський злочин спричинив переполох у комуні Ґайон (департамент Сена і Марна). Син убив батька, вдаривши лопатою, щоб украсти в нього тридцять су...»

Усі від жаху аж скрикнули. Вони залюбки пішли б подивитися, як його підчикрижуватимуть! Ні, тут гільйотини було замало; його треба посікти на капусту. Розповідь про дітовбивство теж їх збурила; але капелюшник, великий мораліст, виправдовував жінку й перекладав усю провину на її звідника; бо, зрештою, якби той мерзотник не зробив дитини цій сердешній, їй не довелося б викинути маля до нужника. Та особливо їх зацікавили подвиги маркіза де Т., який, покинувши бал о другій годині ночі, боронився від трьох негідників-волоцюг на бульварі Інвалідів; навіть не скидаючи рукавичок, двох злодюг він знешкодив ударом головою в живіт, а третього за вухо відвів до поліції. Оце так відчайдух! Га? Шкода, що дворянської крові.

— Ось послухайте лишень, — сказав Лантьє, — новини з вищого світу. Графиня де Бретіні видає старшу доньку за молодого барона де Балансе, ад’ютанта його величності. Серед іншого, у посаг їй дають мережива на більш ніж триста тисяч франків...

— Яке нам до того діло?! — перебив його Вишкварок. — Нікого не цікавить, якого кольору будуть її сорочки... Хай та краля має скільки завгодно мережив, та справичать її тим самим робом, що й інших.

Лантьє, судячи з виразу його обличчя, хотів дочитати статтю, але Суха Горлянка, або ж П’ю Не Нап’юся, вихопив у нього з рук газету, всівся на неї і сказав:

— Усе! Годі з нас!.. Хай там погріється... Папір тільки для того й годиться.

Тим часом Халява, який роздивився свої карти, переможно грюкнув кулаком по столу. Він набрав дев’яносто три очки.

— У мене революція, — вигукнув він. — Старша квінта, п’ять підряд жирових... Двадцять, так?.. Далі старший терц дзвінковий — двадцять три; три кролі — двадцять шість; трійко нижників — двадцять дев’ять; три тузяки — дев’яносто два... Я ходив, тож дев’яносто три, перший рік республіки.

— Продув ти, старий, — загукали інші до Купо.

Замовили ще дві пляшки. Склянки впорожні не стояли, й усі помалу п’яніли. Годині о п’ятій почалося таке паскудство, що Лантьє замовк і думав, як би його вшитися. Коли зчинявся галас і вино лилося додолу, будь-яка забава вже була йому не до смаку. Купо саме підвівся, щоб по-п’яницькому перехреститися. Торкнувшись пучками пальців голови, він промовив «Монпарнас», правого плеча — «Менільмонт», лівого плеча — «Куртій», середини живота — «Баньоле», а коли підніс їх до грудей, тричі проказав «Смажений кріль». Капелюшник, скориставшись із гамору, що супроводжував виконання цього звичаю, спокійно вислизнув за двері. Товариші навіть не помітили, що він пішов. Йому теж добряче вдарило у голову, але надворі він стрепенувся й віднайшов свій гонор. Спокійно діставшись до пральні, він розповів Жервезі, що Купо гуляє з друзями.

Минуло два дні, але бляхар не повертався. Він пив-гуляв десь у кварталі, проте ніхто не знав, де саме. Щоправда, люди казали, що бачили його в тітоньки Баке, у «Метелику», «Добрязі-кашлюні». Одні запевняли, що він був сам, а інші помічали його в компанії семи чи восьми таких самих п’яниць. Жервеза розпачливо стенала плечима. Господи Боже! Їй треба до цього просто звикнути. Не бігати ж їй за чоловіком; навіть якщо помітить його у винарні, то обійде десятою дорогою, щоб не розгнівати. Вона терпляче чекала його повернення додому, дослухалася вночі, чи не хропе він часом під дверима. Купо міг заснути на купі сміття, на лавці, посеред пустиря, прямо в рівчаку. Наступного дня, ще як слід не прочунявши, він знову починав блукати вулицями, грюкав у зачинені віконниці шинків, знову гоном гнався за маленькими чарочками, стаканами й пляшками, зустрічав