Читати книгу - "Пастка"

і губив на шляху приятелів, пускався в мандри, з яких повертався геть отетерілий, бачив, як танцюють вулиці, заходить ніч і настає світанок, думаючи лише про те, як би його напитися, проспатися й знову напитися. Коли він отак запивав, годі було щось вдіяти. Наступного дня після зникнення чоловіка Жервеза все-таки пішла в «Пастку» попитати про нього дядька Коломба; Купо там бачили разів зо п’ять, але більше про нього ніхто нічого сказати не міг. Так нічого й не дізнавшись, Жервеза пішла, прихопивши інструменти, які він залишив валятися під лавкою.

Лантьє, бачачи, що прачці непереливки, запропонував їй піти з ним увечері до кафешантану, щоб бодай трохи розвіятися. Спочатку Жервеза відмовилася — їй було геть не до веселощів. За інших обставин вона б не заперечувала, бо капелюшник, запрошуючи її, поводився дуже ґречно, очевидячки, не маючи на думці нічого лихого. Здавалось, він щиро переймався її горем і ставився до неї зовсім по-батьківському. Це вперше Купо не ночував удома дві доби поспіль. Кожні десять хвилин вона мимоволі підходила до дверей і, не випускаючи з рук праски, дивилася в обидва боки вулиці, сподіваючись побачити свого чоловіка. Її ногам не було спочинку; вона казала, що якісь мурашки, здавалося, повзають по її тілу, не даючи всидіти на місці. Певна річ, Купо міг зламати ногу, потрапити під хуру й лишитися лежати серед дороги: навіть якби таке й трапилося, їй зовсім його не шкода, в її серці не лишилося й краплі співчуття до цього мерзотника. Але було просто нестерпно без кінця й краю думати-гадати, прийде він чи не прийде. Тож, коли засвітилися газові ліхтарі й Лантьє знову заговорив про кафешантан, Жервеза погодилася. Кінець кінцем нерозумно відмовлятися від задоволення, коли твій чоловік три дні поспіль пиячить і живе циганським життям. Якщо він не повертається, то їй теж можна вийти. Та нехай хоч її пральня западеться, згорить дотла. Вона сама залюбки спалить все те рам’я, її вже нудити починало від цього марудного життя.

Пообідали швидко. Виходячи о восьмій вечора під руку з капелюшником, Жервеза сказала матінці Купо й Нана лягати спати. Пральню зачинили. Вона вийшла через двір і віддала ключ пані Бош, люб’язно попрохавши її вкласти того кабанюгу, якщо він таки повернеться.

Ошатно вбраний капелюшник чекав під ворітьми, щось насвистуючи. Вона була в шовковій сукні. Чоловік і жінка повільно йшли тротуаром, притиснувшись одне до одного, а коли вони потрапляли у смуту світла, що падало з вікон крамниць, було видно, що вони впівголоса розмовляли й усміхалися.

Кафешантан на бульварі Рошешуар розміщувався у колишньому невеличкому кафе, яке розширили, звівши у дворі дерев’яну прибудову. Вервечка кулястих ліхтарів над дверима та обіч них утворювала такий собі світляний портал. Довгі афіші були приклеєні до дерев’яних щитів, поставлених просто на землі, біля рівчака.

— Ось ми й прийшли, — мовив Лантьє. — Цього вечора дебютує панна Аманда, кабаретна співачка.

Аж враз він помітив Вишкварка, який теж читав афішу. Під оком у нього був синець: либонь, хтось почастував кулаком напередодні.

— Отакої! А де ж Купо? — запитав капелюшник, роззираючись навсібіч. — То ви його загубили?

— О! Давним-давно, ще вчора, — відповів той. — У тітоньки Баке сталася колотнеча. А я не люблю, коли тягають одне одного за чуба... Бачите, у нас виникло непорозуміння з офіціантом тітоньки Баке щодо однієї пляшки, за яку він хотів двічі отримати плату... Тож я забрався звідти й пішов трохи покуняти.

Проспавши вісімнадцять годин, він усе ще позіхав. Хоч алкоголь з нього вже вивітрився, виглядав він зовсім отупілим, а старий піджак був весь у пуху, бо в ліжко він вклався, очевидно, не роздягаючись.

— Тож ви, пане, не знаєте, де мій чоловік? — запитала прачка.

— Та ні, навіть гадки не маю... Коли ми вийшли від тітоньки Баке, була п’ята година. Цілком можливо, що він пішов униз вулицею. Так, я, здається, навіть бачив, як він заходив до «Метелика» з якимсь візником... О! Це просто божевілля! Їй-бо, за таке вбити мало!

У кафешантані Лантьє і Жервеза провели дуже приємний вечір. Об одинадцятій годині, коли заклад зачинили, вони повільно побрели додому, нікуди не поспішаючи. Трохи докучав холод. Люди розходилися купками. Якісь дівчата в темряві під деревами страшенно реготали з жартів чоловіків, що обступили їх. Лантьє мугикав одну з пісеньок панни Аманди — «Засвербіло мені в носі». Збуджена, аж ніби сп’яніла, Жервеза вступала на приспіві. Їй було дуже жарко. До того ж у неї трохи паморочилося в голові від двох випитих склянок вина, а також від тютюнового диму та духу цього великого юрбища. Щоправда, панна Аманда справила на неї неабияке враження. Сама вона ніколи б не наважилася з’явитися перед глядачами майже голою. Проте слід визнати, що ця кралечка мала таку шкіру, якою могла будь-кого спокусити. Жервеза з чуттєвою допитливістю слухала Лантьє, який розповідав про співачку всілякі подробиці, наче лишався з нею наодинці й рахував їй ребра.

— Усі сплять, — мовила Жервеза, тричі подзвонивши. Боші все не відгукувалися.

Нарешті ворота відчинились, але під аркою було зовсім темно. Коли вона постукала у вікно сторожки, щоб їй дали ключ, заспана консьєржка щось крикнула їй, але спочатку прачка нічого не розібрала. Потім вона зрозуміла, що Пуасон привів Купо в жахливому стані і що ключ мав би бути в замку.

— Хай йому трясця! — буркнув Лантьє, коли вони ввійшли. — Що ж він тут наробив? Смердить, аж очі виїдає.

Тхнуло справді страшенно. Жервеза, шукаючи сірники, вступила у щось мокре. Щойно їй вдалося запалити свічку, перед ними постала приголомшлива картина. Купо виблював усе, що спожив; те добро було по всій кімнаті: на ліжку, на килимі, навіть комод був весь заляпаний. А сам Купо, гепнувшись з ліжка, куди його, напевно, кинув Пуасон, хропів долі посеред свого блювотиння. Він, мов та свиня, викачався в ній, з його роззявленого рота тхнуло ядучим смородом, посивіле волосся злиплося, намокнувши у калюжі, що розтеклася круг голови.

— Що за свинота! Що за свинота! — розпачливо повторювала обурена Жервеза. — Так усе загидити... Навіть собака такого не зробив би; дохлий псюга й той чистіший.

Вони обоє стояли на місці, не знаючи куди ступити. Бляхар ще ніколи не приходив таким налиганим і не вчиняв такого гармидеру. Це видовище завдало тяжкої рани почуттям, які до нього ще могла мати його дружина. Раніше, повертаючись захмелілим, напідпитку, він не викликав такої огиди,