Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма"

— Просто дай мені трохи часу, — попросив Тупогуб. — Хіба ти не знайдеш якогось комп’ютерного генія, що тобі винен?

Геній знайшовся.

Наступного дня зникла Людмила опублікувала на своєму акаунті у фейсбуку фотографію, на якій вона всміхалася в центрі Праги. І хештеґ #янеповернуся. Писати на телебачення ніхто не став.

Людмилин труп знайшли місяць по тому на території цукрового заводу. У неї були відрізані обидві кисті. Знайшов місцевий пенсіонер, що привіявся на завод, сподіваючись поцупити трохи кабелю на кольоровий метал. Окрім нього про моторошну знахідку не знав ніхто. Субота вмовив діда тримати язика за зубами (в інтересах слідства, ясна річ) і кинувся до мера. Мовляв, от же ж дали ми з вами маху.

— Не ми, Віталік, — лагідно виправив мер, — а ти. Мене не вплутуй. Таке, до речі, можна розцінювати як співучасть у вбивстві? Бо я не дуже знаюся.

Дільничний теж не дуже розумівся. Й наступної ж ночі він надійно сховав труп. Далі зникла поштарка. Це сталося майже рік по тому. Буськовим Садом поповзли недобрі чутки. Мер наполегливо радив Суботі не «здіймати хвилю» і навіть переповів місцеву байку про те, як колись тут дільничного лінчував натовп. Хтось казав, наче те сталося в дев’яності, хтось — що іще за совєцьких часів. Багато хто взагалі не вірили. Але Субота — повірив.

— Люди вважають, що в поселенні завівся маніяк, — сказав тоді Павло Борисович. — І вимагатимуть знайти його. Негайно! З-під землі дістати! А ти не зможеш. Аж тут вони довідаються, що труп першої жертви ти сам і сховав. Особисто. Уяви лишень, що вони з тобою зроблять…

Субота уявив. І хвилю здіймати не став.

Поточилися понурі, сповнені тривожного очікування, дні. Щодня дільничному здавалося, що от‑от йому зателефонують і скажуть, що знайшли труп поштарки або — що зник іще хтось. Боячись самосуду, він навіть уже наважився повідомити про зниклу поштарку «нагору». Там пообіцяли когось прислати, і на цьому край.

І тоді він наважився.

Течка відсиріла й пахла землею, але була ціла й неушкоджена. Дільничний заходився жадібно перебирати її вміст, сподіваючись знайти бодай натяк на те, хто стоїть за вбивствами. Мабуть, оце він уперше по-справжньому працював, перечитуючи все, що знаходив, виписуючи в окремий зошит прізвища, складаючи власні характеристики, силкуючись аналізувати і доходити висновків. Але чи то в течці не було нічого корисного, чи то Субота мав проблеми з останніми двома пунктами, але перший день завершився пшиком. Він просидів до глупої ночі, а вдома завалився спати, навіть не повечерявши.

І прокинувся, огорнутий запахами куркуми і сандала, знову переживаючи звичний кошмар.

Назавтра він повернувся до течки, та за весь день не переглянув і половини матеріалів. Тека видавалася бездонною. Він знову не надибав нічого корисного, і знову душився в обіймах моторошної черниці в огидно реалістичному сні, а вранці знову засів за проклятущу теку. Зрештою Субота придумав, як боротися з кошмарами — напивався на ніч, а нарано нічого не пам’ятав. Це дало йому полегшу і регулярне похмілля. Субота не міг дочекатися дня, коли нарешті вивчить усе, що є в теці, й зі спокійною душею знову її закопає.

Аж ось — знайшов. До того ж не натяк, не доказ, не порочний факт, а таке, що Субота не повірив власним очам. На самому низу теки була кольорова світлина зниклої поштарки. Точніше, фотографія трупа. На знімку жінка лежала на бетонній долівці, широко розкинувши руки, й обидві її кисті були відтяті.

Субота пережив жаский, майже містичний переляк, але потім вирішив, що світлину йому підкинули. Хто його зна як, адже папку він замикав у сейфі, але це було єдине пояснення, що не спонукало думати, начебто він божеволіє, й Субота вирішив відкласти на потім усі запитання.

Труп Субота легко виявив того-таки дня — у селищі не так багато місць із бетонною долівкою. Поштарчине тіло лежало посеред порожнього цеху цукрового заводу. Тупогуб примчав одразу після дзвінка, з порогу тицьнув Суботі пачку грошей, сказав, що труп мають знайти будь-де, головне — якнайдалі від заводу, і дав за помічника свого Арсена. «Нормальне прохання», — подумав Субота, мацаючи в кишені тугу пачку купюр.

Тіло нещасної вивезли в поле якнайдалі від селища й закопали так глибоко, як змогли, аби ніхто й ніколи вже не знайшов.

А Субота тієї ж ночі закопав теку.

Чутки незабаром вляглися. Про зниклу майже не згадували. Щоправда, пенсіонер, отой, що знайшов перший труп, заходився раптом вимагати від Суботи результатів розслідування й погрожував розпатякати таємницю слідства. А потім інший тип знайшов закривавлену туфлю, й узагалі не погоджувався тримати язика на припоні. Але в обох випадках до справи брався Арсен. Працював, так би мовити, з людьми. І проблеми зникали.

Третя дівчина пропала цього літа.

Її звали Катею чи якось так. Вона працювала в аптеці, куди дільничний частенько навідувався вранці, і Субота знав її особисто. Її шукали повсюди й усім селищем. Щоправда, пару людей невпевнено повідомили, що бачили, як вона сіла в автобус із великою сумкою й поїхала (обох свідків, цілком випадково, за якісь дрібні грішки тримав на гачку дільничний), але чутки про маніяка однак спалахнули як суха трава, і дуже скоро Буськів Сад охопив жах від центральної площі й до найдальшої хати. Дуже швидко знайшлися такі, що пригадали Люду, яка зникла найперша, й засумнівалися, що та взагалі кудись виїздила. Мер нервувався, повсякчас недоречно згадував байку про повішеного дільничного і казав Суботі, що як труп знайдеться, то «перепаде всім». Субота відкопав теку.

Світлина зниклої неймовірним чином лежала з самісінького верху, просто під клапаном, і Субота мимоволі аж озирнувся, хоча був у кабінеті сам. Хоч би хто це зробив, він мав знати про кожне слово і кожен крок дільничного…

На фото, ясне діло, був труп. А під ним — ціла добірка складених за всіма правилами поліційних протоколів — допит свідка, огляд місця, розпізнання тіла. І дата. На кожному стояла дата, і це — найцікавіше. Адже, згідно з документами, тіло знайдуть лише за тиждень: на труп Каті з аптеки наткнуться троє п’ятикласників, що вирішать після школи пошукати пригод на цукровому заводі. У трупа будуть відрізані обидві кисті.

Це вже не лізло ні в тин ні у ворота. Дільничний неуважно пошкрябав тім’я, запхнув теку в сейф і поїхав на цукровий завод. Ніякі трупи там не валялися, й дільничний постановив собі вчинити так, як чинив завжди, коли наражався на щось занадто складне для розуміння — спробував викинути це з голови. Усі наступні вечори Субота напивався, щоб уникнути нічної зустрічі з черницею, а кожен ранок розпочинав прогулянкою по цукровому заводу. А тоді ретельно вивчав теку, намагаючись знайти щось зрозуміліше за протоколи, яких не могло існувати насправді. А рівно за тиждень — як і було зазначено в течці — дільничний поліцейський Субота знайшов на закинутому цукровому заводі труп дівчини без обох кистей.

Добре бодай, що раніше, ніж оті п’ятикласники.

Того дня Субота був такий приголомшений, аж вирішив назавжди покинути пити. І вже наступної ж ночі опинився в обіймах нічної гості.

Але цього разу дещо змінилося. У черниці з’явилося лице.

Це було витончене, неймовірно гарне, сповнене легкої гордовитості обличчя Арсенової дружини — місцевої медсестри Ксенії.

Субота не знав