Читати книгу - "Перлини української класики"

лиснiли на головi проти вечiрнього сонця, а червоне намисто на синьому керсетi нiби ще бiльше додавало вогню й рум’янцю її палкому видовi й постатi.

Мокрина стояла проти сонця пiд волоським горiхом i роздивлялась на рибалок. Вона вгледiла Миколу, i її лице одразу почервонiло, мов польовий мак. Вона знялась з мiсця i, як птиця, полинула в хату.

Тим часом хазяйка винесла рибалкам вечерю. Сонце тiльки що сiло, а рибалки вже полягали покотом пiд волоськими горiхами. Завтра вони мали виряджатись на цiле лiто на море.

Другого дня свiтом вже був готовий обiд. Рибалки пообiдали надворi, потiм поскладали на вiз здоровi мережi й посуд, набрали харчi, прив’язали до воза собаку, на возi посадили пiвня й ввiйшли в свiтлицю, щоб сповнить звичай вихiдчин.

Свiтлиця була чиста й просторна. Перед образами горiла лампа i коливались голуби та писанки на нитках, прилiплених воском до стелi. Стiл був застелений бiлою скатертиною, а на столi лежав хлiб з дрiбком солi зверху. Отаман винiс з кiмнати здорову пляшку горiлки, настояної на жовтому корiннi, i поставив на стiл. Рибалки обстали стiл навкруги. Двадцять чоловiк товпились в свiтлицi, неначе колядники на Рiздво. Отаман налив чарку горiлки, перехрестивсь i почав приказувати:

– Даруй же нам, Боже, повнi мережi всякої риби! Щоб до нас спливалась риба з усього Чорного моря та просто в нашi мережi та єрики. Пошли нам, Боже, щастя й здоров’я! Дай, Боже, щоб ми живi повертались до господи та не потопились у морi!

– Дай Боже! – промовили рибалки.

Отаман почастував жiнку й почав частувать рибалок. Потiм вiн зняв з стiни образ, поклав на столi, перехрестивсь, поцiлував образ i хлiб; за ним приступили усi рибалки по черзi i знаменувались до образа й до хлiба. Отаман мовчки сiв за столом на покутi, всi рибалки посiдали на лавках i навiть долi, кому не стало мiсця. Всi посiдали й замовкли, неначе завмерли. Тiльки було чуть, як мухи шелестiли в сухих торiшнiх васильках за образами. Отаман потiм встав, за ним заразом лавою пiднялись усi рибалки. Отаман узяв образ i хлiб з сiллю i вийшов у двiр, за ним вийшли всi рибалки. Образ i хлiб сховали на возi. Довгий нiмецький вiз з шинами на ободах рушив з двора, а за ним пiшли рибалки з хазяйкою. Вихiдчини скiнчились.

Рибалки приїхали на лиман, спустили човна на воду, поскладали усю рибальську снасть, здоровi мережi й посуд i сiли самi двома рядками. Отаман став коло демена й почав правувать здоровим деменом. Демено повернулось, неначе здорова морська риба, збило хвилю i легенько повернуло човна од берега. Рибалки вдарили по водi плиском бабайками, i здоровий човен полинув по лиманi, неначе птиця по небу, тiльки покинув за собою довгий слiд хвиль та брижiв.

– Через тиждень виїжджай до нас та вивозь нам харчi! – гукнув з човна отаман до хазяйки. – Нашi куренi стоятимуть на старому мiсцi, на пересипi.

Хазяйка довго стояла, дивлячись на човен, де далеко блищала бiла сорочка на отамановi, неначе вiн стояв витесаний з бiлого каменя. Потiм молодиця повернула конi на гору й неначе сховалась i зникла десь в степу.

Рибалки допливли до Цареградського гирла, минули єрики, що промикувались через косу в озеро, i пристали в самому гирлi до кордону. Там отаман показав вартовим урядовцям пашпорт, i ватагу пропустили в море. Човен повернув за гострий рiг пiскуватої коси i вступив в Чорне море, пливучи попiд низьким берегом. Через кiлька верстов рибалки пристали до берега i позносили мережi, неводи й посуд на плисковату пiскувату пересип. Пересип була дуже плисковата й слалася, неначе бiла стрiчка, понад морем, оддiляючи здорове солоне озеро од моря i од лиману. Те озеро було колись затокою моря; морська хвиля насипала вузьку пересип i неначе греблею оддiлила здорове, на верстов двадцять, озеро од моря та од лиману. Крутий далекий берег озера, що, мабуть, був колись берегом моря, стояв в туманi, неначе стiна, вкритий зеленою травою; пiд ним зеленiли очерети та оситняги, скiльки можна було скинуть оком.

Картина навкруги була дуже оригiнальна. Продовжасте озеро на двадцять верстов вганялося в степ i блищало мiж крутими берегами, неначе вкрите легким прозорим покривалом з туману. Мiсцями кругом озера, а найбiльше коло бiлої пересипi, нiби тонули в зеленiй водi високi, густi, як лiс, очерети та оситняги, а за пересип’ю синiло Чорне море, пiднiмалося все вгору, зливалось далеко з туманом на небi, з золотим свiтом сонця, стояло нiби сумна далека чорна гора i неначе було напоготовi шубовснуть всiєю товщею i залити бiлу пересип, i озеро, i зеленi очерети, i широкий степ. I море, i озеро, i синiй, високий його берег i широкий степ – все було залите гарячим маревом i прикрите таким легким сивим туманом, що всi сутiнки, всi кольори нiби зливались докупи. Тiльки зверху ясно синiло пишне, кругле, лиснюче небо. В небi крутились бiлi мартини й чайки, а здоровi бiлi з червоними носами баби, неначе лебедi, вкривали купами й море, й береги.

Через узьку пересип скрiзь були прокопанi єрики, цебто канави, кудою цiле лiто йшла дрiбна кефаль з моря в озеро жирувать на плавнях, а восени верталась знов у море. Коло єрикiв зеленiв очерет та оситняг, i, наче кров, червонiв ситий соковитий солонець. Отаман вибрав мiсце коло одного єрика, де пiсок зарiс зеленою листатою чаполоттю та червоним солонцем, i звелiв ставить там курiнь.

Рибалки набрали сухого очерету, збудували дуже довгий отаманський курiнь, загородили загороду для кухаря, на кухарський курiнь, закопали в пiсок палi, примостили зверху балку й повiшали казани. Потiм вони забили двi палi з бантиною для кодол, а декотрi рибалки поставили для себе маленькi очеретянi ятки, в котрих можна було тiльки сидiти або лежать; потiм викопали кабицю, чи пiч, для казана з смолою, котрою мазали мережi; поставили мечет, цебто пiч для хлiба. Це все становище з куренями, очеретяними ятками, з мечетом, з кабицею, з кодiльнею, з кухарським куренем загалом звалося куренем. Часом один хозяїн мав два або й три таких куренi i настановляв на кожний курiнь опрiчного отамана.

Хазяїн позабивав рядками пiдтечi для мережi та неводiв. Коса вкривалась ятками, нiби хатами. Собаку пустили на волю, а пiвня прив’язали в опрiчному маленькому куренi. На мертвiй тихiй пересипi завештались рибалки; заблищав огонь пiд казанами, засинiв густий дам з мечета та з кабицi. Заворушилось людське життя на мертвому березi.

Надвечори отаман загадав готувать здорову мережу. Забродчики пiдходили до його рядком, i вiн складав їм на спину й плечi полотнища мережi. Один одходив, приходив другий, i незабаром потяглось рядком до моря десять чоловiк, несучи довгу мережу на плечах. В березi отаман здiймав мережу з кожного рибалки i складав її на човен.

Сонце сiло. Надворi почало смеркать. Море почорнiло, тiльки бiлiла пересип, неначе довгий клапоть бiлого полотна. Мартини часто й густо припадали зверху до води; крячки стрiлами падали на воду i хапали рибу: то був знак, що риби напливло до берега доволi.

Настала нiч. Надворi стало тихо, як у хатi, тiльки море лащилось до берега легесенькою хвилею i ледве шелестiло на пiску. Отаман став на деменi в човнi, коло його нiг лежала кодола, скручена кружалом, неначе гадюка, з залiзною кiшкою на кiнцi, котра була прив’язана до одного кiнця мережi. На березi зостався крилаш, чи помагач отаманiв, i бiльша половина рибалок. З отаманом сiв в човнi кодiльничий та кiлька рибалок.

Отаман одiпхнув човна в море й повернув демено. Крилаш держав на березi один кiнець кодоли, прив’язаної до мережi. З човна почали викидать мережу, заходячи далеко в море пiвкругом. Важка мережа тонула в водi, тiльки зверху вискакували бульки та блищав довгий рядок здорових дерев’яних галаганiв, неначе разок намиста.

Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по водi. Бабайки тихо ворушились в кочетах. Рибалки мовчки курили люльки. На березi блищав