Читати книгу - "Коли курява спаде"

Якщо людина живе тільки тоді, коли чогось боїться, то я боявся цього. 21. Розумний і дурень

Восени того року було зібрано великий врожай ячменю, а пізньої осені також вродити й кукурудза.

Перед цим старший панич завжди казав:

— Ось подивитесь, кукурудзу посадили пізно, вона не встигне дозріти до морозів.

Саме цього ми всі й боялися, включаючи й туси. Адже в очікуванні на новини від північних туси, ми дійсно посіяли кукурудзу на цілих десять днів пізніше, ніж треба.

Я сказав батькові, що слова брата не справдяться.

— Схоже, що цей негідник прокляв свій рід, — зауважив батько.

Однак у ті роки удача була на боці туси Мерці. Осінь того року видалась теплішою, ніж зазвичай, і коли всі вже очікували на морози, їх не було. Навіть коли кукурудза вже дозріла, морозів усе ще не було. Люди навіть почали казати, що трохи інею не завадило б, адже коли на дозрілу кукурудзу впаде трохи паморозі, вона стає солодкою. А для звичайних людей, які майже не мають овочів, щоб додавати до каші, виростити кукурудзу хоч трохи солодшою дуже важливо — тоді життя їм буде здаватися все ж прекрасним, а туси — вартим підтримки. Батько наказав ламі-знахарю, щоб той викликав паморозь. Однак лама зауважив, що в горах кукурудза ще трохи не дозріла. І дійсно, щойно в кількох поселеннях, розташованих вище, кукурудза дозріла, як у ту ж ніч, що була ясною й ближчала зірками, перед самим світанком випав іній. То вже була цілком зимова паморозь, і коли ми прокинулись уранці, земля була скутою морозом, а під ногами рипів той іній. У родини Мерці вже були певні запаси зерна, а тепер його ще побільшало, аж не вистачало місця в коморі. На дорозі час від часу почали з’являтися вервечки людей, які йшли вимінювати зерно. У дворі кульгавий управитель, тримаючи в руках облікову книгу, розпоряджався чергою, що тягнулась до ковша. Раптом почулися захоплені вигуки підлеглих — виявилося, що переповнена комора луснула і з неї блискучим золотим водоспадом ринула на землю кукурудза.

— Так багато кукурудзи, що й замок скоро розірве, — сказав старший брат.

Він чомусь дедалі більше полюбляв говорити в такому тоні. Раніше ми думали, це тому, що дівчатам подобається такий байдужий тон.

— Можливо, у вас, братів, є якісь свіжі ідеї в голові? — спитав батько.

Старший брат гмикнув.

Туси сказав мені:

— Ти не повинен думати, що ти — дурний, чи слухати інших, коли вони кажуть, що ти — дурний, і тому нічого не казати.

Тоді я висловив думку, яка всіх вразила, однак була найпростішою: звільнити народ від податку цього року. Коли ці слова злетіли з моїх вуст, я побачив, що в очах літописця спалахнув вогник, а мати дуже стривожено подивилася на мене. Батько ж довго мовчав, тож моє серце ледь не вискочило з грудей.

— Ти не хочеш, щоб Мерці стали ще потужнішими? — спитав мене батько, граючи кораловим перснем на руці.

— Для туси цього вже достатньо, — відповів я. — Туси — це туси, він не зможе стати володарем усієї держави.

Літописець тоді записав ці мої слова, тож я знав, що не помилився. Родина Мерці зробилась потужною завдяки кільком збройним нападам на інших туси. Якщо так триватиме й далі, то одного дня тут залишиться тільки один туси. Однак коли це побачить Лхаса і побачить Нанкін, то, напевне ж, ніхто там не зрадіє такому результату. Тому це вже край потужності родини Мерці — коли інші туси нас ненавидять, однак нічого не можуть нам вдіяти. У нашій родині тільки старший брат постійно бажав ініціювати війни. Адже тільки на війні він міг проявити себе гідним нащадком роду Мерці. Однак він повинен був розуміти, що жоден туси в історії не може зайняти своє остаточне місце лише війною. Хоча кожен туси успадковує звання володаря, однак жоден не вважає себе насправді володарем цілої країни. У цих долинах під сніжними горами не можна бути занадто слабким, інакше сусіди по черзі почнуть відкушувати від тебе по шматочку і, зрештою, від тебе залишиться лише кістяк. У нас є прислів’я, в якому говориться, що в такому випадку ти не зможеш навіть води напитися, оскільки губів своїх не знайдеш. Однак мій брат, здається, ніколи про це не думав. Він казав:

— Давайте проковтнемо усіх цих туси, поки вони не набрали сили.

— Проковтнути-то легко, — відповідав йому батько, — але якщо потім не зможеш випорожнитись, тоді кінець тобі буде.

Звичайно ж, раніше вже були туси, які хотіли проковтнути сусідів, однак завжди імператор китайців надсилав свої війська й приборкував їх, тож, зрештою, вони навіть втрачали свій колишній статус туси на наділених землях. Через те, що шляхів, які вели в китайські землі, було небагато, завжди були туси, які забували, звідки вони отримали свій статус. Забували зопалу. На китайських землях, де раніше був імператор, а тепер —