Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

class="p1">— М-м-м… — Кавахара схилила голову набік. — Я сказала б, що залежить від кулі. Але вже точно протиударний.

Я якимось робом здобувся на смішок.

— Куленепробивна слизова оболонка матки! Лише тобі, Кавахаро… Лише тобі знадобилося б захищати від куль своїх клонів, а тоді ховати їх під горою.

Тоді вона вийшла вперед, на світло, і, коли я поглянув на неї, сила моєї ненависті проявилася й ударила мене під ложечку. Рейлін Кавахара стверджувала, що виросла у забруднених нетрях Фіжн-Сіті в Західній Австралії, але, якщо це була правда, то від її походження вже давно й сліду не лишилося. Постать навпроти мене мала стан танцівниці, відзначалася тілесною рівновагою, була приваблива і водночас не викликала миттєвої гормональної реакції, обличчя витончене і розумне. Це був той самий чохол, який вона носила на Новому Пекіні, спеціально вирощений і не торканий жодними імплантатами. Чистий організм, зведений до рівня мистецтва. Кавахара вбирала його в чорні жорсткі спідниці-тюльпани, що охоплювали нижню частину її тіла до середини стегна, та м’яку шовкову блузу, що опускалася на її торс темною водою. Взуття на її ногах було створено за зразком космічних пантофель, але зі скромнішими підборами, а її темно-руде волосся було коротке та прибране з охайного обличчя. Вона скидалася на героїню екранної реклами якогось помірно популярного інвестиційного фонду.

— Могутність зазвичай приховують, — сказала вона. — Згадай бункери Протекторату на Світі Гарлана. Або печери, в яких тебе ховав Корпус посланців, поки тебе переробляли за його образом і подобою. Сутність контролю в тому, щоб залишатися схованим від очей, хіба не так?

— Зважаючи на те, як мене повсюди водили протягом останнього тижня, я сказав би, що так. То чи хочеш ти продовжити цю пропозицію?

— Чудово, — Кавахара позирнула вбік, на Трепп, яка відбрела геть, у морок, і, витягнувши шию, дивилася на стелю, наче туристка. Я роззирнувся, шукаючи, де можна сісти, і не знайшов нічого. — Ти, без сумніву, знаєш, що я порекомендувала тебе Лоренсові Банкрофту.

— Він про це згадував.

— Так, і якби твій готель виявився трохи менш психопатичним, усе ніколи не вийшло би з-під контролю так сильно, як вийшло. Ми б могли провести цю розмову тиждень тому й уберегти всіх від купи непотрібних проблем. Я не хотіла, щоб Кадмін тобі шкодив. Він, згідно вказівок, мав привезти тебе сюди живим.

— Програма змінилася, — промовив я, йдучи вздовж вигнутої стіни. — Кадмін не дотримується одержаних вказівок. Сьогодні вранці він спробував мене вбити.

Кавахара роздратовано змахнула рукою.

— Я знаю. Тому тебе і привезли сюди.

— Це ти його витягнула?

— Авжеж.

— Він збирався тебе здати?

— Він сказав Кітові Ратерфорду, що йому здається, ніби у сховищі його застосовують не найкращим чином. Що в такому становищі його контракту зі мною буде важко дотриматися.

— Хитро.

— Отож-бо. Я ніколи не встоюю перед витонченими перемовинами. Мені здається, що він заслужив на повторні інвестиції в себе.

— Отже, ти почала стежити за мною, витягнула його й перекинула його до Заріза на перечохлення, так? — порившись наосліп у кишенях, я знайшов цигарки Ортеґи. У похмурих сутінках базиліки знайома пачка скидалася на поштівку з іншого місця. — Не дивно, що другого борця на «Панамській троянді» ще не було перелито, коли ми туди дісталися. Він, мабуть, тільки-но завершив зачохлення Кадміна. Той гівнюк вийшов звідти в образі мученика «Правої руки Бога».

— Приблизно в той час, коли ти заходив на борт, — підтакнула Кавахара. — Ба більше, він, як я розумію, прикинувся різноробом, а ти пройшов просто повз нього. Я була би вдячна, якби ти тут не курив.

— Кавахаро, я був би вдячний, якби ти померла від внутрішнього крововиливу, але я не думаю, що ти мене порадуєш.

Я торкнувся цигаркою наліпки запалювання й оживив її, а тоді згадав, як чоловік укляк на рингу. Я неквапливо прокрутив події назад. Я на палубі корабля-бійкодрома дивлюся на малюнок, який наносять на підлогу бійні. Обличчя, що піднялося, коли ми проходили. Так, він навіть усміхнувся. Від цього спогаду я скривився.

— Ти поводишся далеко не так ґречно, як годиться людині у твоєму становищі, — мені здалося, що за спокоєм я помітив у її голосі якийсь надрив. Попри свій хвалений самоконтроль, Рейлін Кавахара витримувала неповагу ненабагато краще за Банкрофта, генерала Мак-Інтайра чи будь-яку іншу могутню істоту, з якою я мав справи. — Твоє життя в небезпеці, а я можу його захистити.

— Моє життя вже бувало в небезпеці, — відповів я їй. — Зазвичай через те, що якась срань на кшталт тебе приймала масштабні рішення щодо того, як слід керувати реальністю. Ти вже підпустила Кадміна надто близько, щоб мені було спокійно. Та він, мабуть, навіть скористався для цього твоїм сраним віртуальним локатором.

— Я послала його, — процідила Кавахара, — забрати тебе. Він знову мене не послухався.

— Ще й як, — я задумливо потер синець на плечі. — То чому я маю вірити, що наступного разу ти зможеш краще?

— Тому що ти знаєш, що я це можу, — Кавахара пройшла через середину приміщення, нахиливши голову, щоб не зачепити шкірястих сірих мішків із клонами, і стала на моєму шляху вздовж периметру. Її обличчя було напружене від гніву. — Я — одна з семи наймогутніших людей цієї сонячної системи. Я маю доступ до таких повноважень, заради яких польовий головнокомандувач ООН пішов би на вбивство.

— Рейлін, це на тебе так архітектура діє. Ти б навіть мене не знайшла, якби не пасла Саллівана. Як ти в біса збираєшся розшукати Кадміна?

— Ковачу, Ковачу, — вона засміялася з явним дрожем у голосі, наче борючись із сильним бажанням запхати мені в очниці великі пальці. — Ти хоч уявляєш собі, що відбувається на вулицях будь-якого земного міста, якщо я починаю когось шукати? Уявляєш, як легко було б розправитися з тобою тут і тепер?

Я демонстративно затягнувся цигаркою і дмухнув на неї димом.

— Як сказала твоя віддана помічниця Трепп менш ніж десять хвилин тому, навіщо везти мене сюди, просто щоб зі мною розправитися? Ти від мене чогось хочеш. То чого саме?

Вона важко вдихнула крізь ніс. Її обличчя стало трохи спокійнішим, і вона відступила на пару кроків, відходячи від конфронтації.

— Правильно кажеш, Ковачу. Я хочу, щоб ти був живий. Якщо ти зараз щезнеш, Банкрофт не так це зрозуміє.

— Або так, — я байдужо почовгав по вигравіруваних літерах на камені під ногами. — Це ти його спалила?

— Ні, — здається, Кавахару це звеселило. — Він сам себе вбив.

— Авжеж.

— Ковачу, віриш ти в це чи ні, для мене несуттєво. Від тебе я хочу завершення розслідування. Охайного завершення.