Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

class="p1">— І як мені, на твою думку, його добитися?

— Мені байдуже. Вигадай що-небудь. Ти ж усе-таки Посланець. Переконай його. Скажи, що вважаєш вердикт поліції правильним. За потреби знайди винного, — нещира усмішка. — Себе я до цієї категорії не включаю.

— Якщо ти його не вбивала, якщо він сам спалив собі голову, то чому тебе має обходити, що станеться? Який у тебе тут інтерес?

— Це тут не обговорюється.

Я повільно кивнув.

— І що мені буде за це охайне завершення?

— Окрім ста тисяч доларів? — Кавахара глузливо схилила голову набік. — Ну, як я розумію, інші сторони звернулися до тебе з дуже щедрою пропозицією розважального характеру. А я, своєю чергою, всіма можливими способами оберігатиму тебе від Кадміна.

Я опустив погляд на літери під ногами й обдумав це — поступово, ланка за ланкою.

— Франсіско Франко, — промовила Кавахара, помилково вирішивши, що я подивився туди з зосередженим інтересом. — Дрібний тиран стародавніх часів. Він побудував це місце.

— Трепп сказала, що воно належало католикам.

Кавахара знизала плечима.

— Дрібний тиран, що страждав на маячення релігії. Католики добре ладнають з тиранією. Це в їхній культурі.

Я з позірною невимушеністю роззирнувся довкола в пошуках робосистем безпеки.

— Так, схоже на те. Тож дозволь мені уточнити. Ти хочеш, щоб я нав’язав Банкрофтові брехню, а ти за це відкличеш Кадміна, якого сама на мене й напустила. Такі твої умови?

— Умови, як ти висловився, такі.

Я востаннє наповнив легені димом, посмакував його і видихнув.

— Можеш іти в сраку, Кавахаро, — я кинув цигарку на оздоблений гравіруванням камінь і розтоптав підбором. — Я ризикну з Кадміним і повідомлю Банкрофта, що його, ймовірно, вбила ти. Отже. Тепер ти передумаєш і вже не даси мені жити?

Мої руки вільно висіли по боках і аж сіпалися від бажання відчути грубу ткану вагу пістолетних руків’їв. Я зібрався прострелити Кавахарі горло на рівні пам’яті трьома патронами з «Немекса», а тоді всунути пістолет собі до рота й підірвати власну пам’ять. Кавахара все одно майже точно користувалася віддаленим зберіганням, але хрін з ним: треба ж десь показати свою позицію. А вічно тікати від бажання померти неможливо.

Могло б бути й гірше. Міг би бути Інненін.

Кавахара скрушно захитала головою. Вона всміхалася.

— Ковач завжди однаковий. Весь зі слів гучних і геть безглуздий. Романтичний нігілізм. Невже ти нічого не навчився з часів Нового Пекіна?

— «Деякі арени такі розтлінні, що виступати там чисто можна лише по-нігілістськи».

— О, це Квелла, так? У мене був Шекспір, та я все ж не думаю, що колоніальна культура копає так далеко. Правильно? — вона досі всміхалася й трималася як гімнастка з Театру абсолютного тіла, готова розпочати свій виступ. Якусь мить я відчував майже галюцинаторну впевненість у тому, що вона пуститься в невеликий танок, поставлений під джанк-ритмову музику з динаміків, схованих у куполі над нами.

— Такеші, звідки ти взяв, що все можна вирішити з такою грубою простотою? Певно, таки не від посланців? Може, від новопештських банд? Із батькових побоїв у дитинстві? Ти справді думав, що я дозволю тобі керувати своєю рукою? Справді думав, що я прийшла б на перемовини з порожніми руками? Подумай над цим. Ти мене знаєш. Ти справді вважав, що це буде так просто?

У мені закипіла нейрохімія. Я притлумив її, повиснувши на цій миті, як парашутист, що затримався у стрибковому люці.

— Гаразд, — спокійно промовив я. — Вразь мене.

— З радістю, — Кавахара сягнула в нагрудну кишеню своєї текучої чорної блузи, витягнула крихітний голофайлик і активувала його нігтем великого пальця. Коли в повітрі над приладом з’явилися зображення, вона передала голофайл мені. — Тут дуже багато формальностей, але слушні думки ти, без сумніву, розпізнаєш.

Я взяв маленьку кульку світла, наче отруйну квітку.

Це ім’я вразило мене одразу, вистрибнувши з друкованого тексту…

«…Сара Сахіловська…»

…а тоді — термінологія контракту, у сповільненому темпі звалившись на мене, наче якась будівля.

«…переведено до приватного сховища…»

«…асигнування на віртуальне зберігання…»

«…необмежений термін…»

«…підлягає перегляду на розсуд ООН…»

«…за розпорядженням судового закладу Бей-Сіті…»

Усвідомлення цього хворобливо розтеклося по мені. Треба було вбити Саллівана, коли була можливість.

— Десять днів, — Кавахара пильно стежила за моєю реакцією. — Ось скільки в тебе часу на те, щоб переконати Банкрофта, що розслідування закінчено, та піти. Після цього Сахіловська переходить у віртуал в одній з моїх клінік. Там ціле нове покоління віртуальних допитових програм, і я особисто подбаю про те, щоб їх усі випробували на ній.

З різким тріском голофайл упав на мармурову підлогу. Вишкіривши зуби, я незграбно кинувся на Кавахару. З мого горла вирвався стишений рик, жодним чином не пов’язаний із моєю бойовою підготовкою, а мої руки зігнулись у клешні. Я знав, який смак матиме її кров.

Перш ніж я дійшов до середини, моєї шиї торкнувся холодний ствол пістолета.

— Я б радила цього не робити, — промовила мені на вухо Трепп.

Кавахара наблизилася до мене.

— Банкрофт — не єдина людина, здатна викупати проблемних злочинців з колоніальних стеків. Судовий заклад Канаґава був на сьомому небі від щастя, коли я два дні по тому прийшла туди з пропозицією придбати Сахіловську. На їхню думку, якщо людину переправляють за межі планети, в неї досить мало шансів розжитися коли-небудь достатньою сумою, щоб оплатити зворотний голкокидок. І, звісно, їм платять за право помахати їй ручкою на прощання. Напевно, здається, що це занадто добре, щоби бути правдою. На мою думку, там сподіваються, що це — початок тенденції, — вона задумливо потерла лацкан моєї куртки. — І, власне, зважаючи на те, яким є зараз ринок віртуалів, є шанси, що цю тенденцію варто започаткувати.

М’яз у мене під оком різко підскочив.

— Я тебе вб’ю, — прошепотів я. — Серце тобі, бляха, вирву і з’їм. Обвалю це місце тобі на голову…

Кавахара нахилилася так, що наші обличчя мало не торкнулись одне одного. Її дихання злегка пахло м’ятою та орегано.

— Ні, не вийде, — сказала вона. — Ти зробиш саме так, як я кажу, і зробиш упродовж десяти днів. Бо інакше твоя подружка Сахіловська вирушить на персональну екскурсію пеклом без можливості порятунку.

Вона відступила й підняла руки.

— Ковачу, тобі треба дякувати всім божествам, які є на Світі Гарлана, що я — не якась там садистка. Тобто я ж запропонувала тобі вибір: або — або. Ми так само могли б домовлятися про те, яким саме страшним мукам я піддам Сахіловську. Ну, я б могла розпочати зараз. Це дало б тобі мотивацію хутко все закінчити, чи не так? У