Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

партією та партією земельних власників сформувала ліберально-демократичну альтернативу націонал-соціалістичній УЦР. 29 квітня за згодою керівництва німецьких окупаційних військ на з’їзді Всеукраїнського з’їзду хліборобів був проголошений Гетьманом Української Держави.

Зрікся влади 14 грудня.

П. Скоропадський серед учасників Всеукраїнського з’їзду хліборобів. Джерело: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua

В еміграції в Німеччині взяв участь в організації Українського союзу хліборобів-державників, після розколу якого його прибічники об’єдналися у Союз гетьманців-державників, філії котрого утворюються також в Австрії, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Чехословаччині, Франції. Заснував Український науковий інститут при Берлінському університеті.

Молебень на Софіївській площі після проголошення П. Скоропадського Гетьманом всієї України. Суспільне надбання

Загинув 16 квітня 1945 р. під час бомбардування Берліна, похований в родинному склепі м. Оберсдорф.

Знак Союзу гетьманців-державників. Суспільне надбання

11 бойових нагород, у т. ч. Золотої Георгієвської зброї «За хоробрість»: Св. Анни IV ст. (1904), Св. Анни III ст. з мечами та бантом (1904), Св. Станіслава II ст. з мечами (1905), Св. Володимира IV ст. з мечами та бантом (1905), Св. Анни II ст. з мечами (1906), Св. Володимира III ст. (1909), Золота Георгіївська зброя (1905), Св. Георгія IV ст. (1914), Червоного Орла (Пруссія, 1918).

Перспективи Почвірного союзу після Бреста

Фактичний розвал Східного фронту, який стався наприкінці 1917 — на початку 1918 р., здавалося б, надав ворожій Антанті коаліції, насамперед Нiмеччинi, унікального шансу. «Ми знову, як у 1914 та у 1916 роках, могли ставити перед собою завдання вирішення війни шляхом ­наступу на суходолі, — писав видатний німецький воєначальник Еріх Фрідріх Вільгельм Людендорф. — Співвідношення сил складалося для нас так сприятливо, як ніколи»[32].

Е. Людендорф (1865—1937 рр.), генерал від інфантерії, генерал-квартирмейстер (заступник начальника) Генераль­ного штабу. Джерело: Bundesarchiv

І це були не порожні слова: Німеччина мала перевагу над союзниками в 20—30 дивізій. Вирішальний удар Антанті планувалося завдати між Арасом та Ла-Фером. Мета — роз’єднати англійські та французькі армії і відкинути їх до узбережжя Ла-Маншу.

Держави Антанти, зi свого боку, на закінчення війни в 1918 р. ніяк не розраховували. Їхні плани передбачали здобуття перемоги хіба в 1919 р. Однак німці у цій ситуації припустилися серйозного стратегічного прорахунку.

По-перше, хоча Східний фронт і був формально ліквідований, там усе ж таки доводилося тримати кількасот тисяч вояків.

По-друге, не вдалося розв’язати проблему більш ефективної участі у вій­ні австро-угорських збройних сил — її можливості продовжувати активні дії були вичерпані. Лише цих двох обставин було достатньо для стратегічного провалу Німеччини на Західному фронті навеснi—влітку 1918 р.

Перші великі операції німців у Пікардії (р. Сомма, 21 березня — 4 квітня) та у Фландрії (р. Ліс, 9—20 квітня) не привели до розгрому антантівських вояків.

Кайзер Вільгельм ІІ в окопі. 4 квітня 1918 р. Суспільне надбання

Більше того, внаслідок наступу утворився широкий дугоподібний «виступ» у бік противника, який зв’язав значні нiмецькi сили, призвів до подальшого виснаження їхніх і без того обмежених сил та ресурсів, які танули, мов сніг на сонці.

У червні 1918 р. населення Німеччини отримувало щодня 1250 грамiв хліба-сурогату та 62 грами сурогату жирів на 1 людину. «У продовольчому питанні, — говорив міністр закордонних справ Німеччини, — ми стоїмо безпосередньо перед катастрофою. Стан жахливий, і я побоююсь, що вже занадто пізно перешкодити повному краху, якого слід очікувати найближчими днями»[33].

Відчувалася різка нестача стратегічної сировини для військової промисловості, зокрема кольорових металів, марганцю, пального, мастильних матеріалів тощо. В аналогічному становищі перебували і нiмецькi союзники. Отож, якщо називати речi своїми iменами, то головна мета перебування нiмцiв в Українi полягала, на думку сучасних дослідників, у вирішенні триєдиного завдання.

Перше: лiквідацiя одного з фронтiв та демобiлiзацiя мiльйонного вiйська супротивника.

Друге: подальше послаблення росiйської моці за рахунок посилення української самостiйностi.

Третє: органiзацiя «правильних реквiзицiй», тобто «найбiльш простого і дiйового засобу постачання сировини й продовольства, яке лежить в основi всiх сучасних воєн».

В основi «правильної реквiзицiї» — залучення до справи мiсцевої влади та запровадження так званої «розумної розверстки», яка, в свою чергу, може бути виконана «тiльки мiсцевою владою»[34]. Засiб цей, за твердженням нiмецького воєнного теоретика, не має нiяких iнших обмежень, крiм «виснаження, зубожiння та плюндрування країни». У повнiй вiдповiдностi iз цим вченням, нiмецький експедицiйний корпус, спрямований до України, мав установити контроль над найбiльшими транспортними комунiкацiями, мiстами, фарватером та прибережною смугою Днiпра і чорноморськими портами.

Підготовка перевороту

23 квітня в Києві, за п’ять днів до розгону націонал-соціалістичної Української Центральної Ради, вожді якої ініціювали підписання зрадницького миру в Бресті, відбулася нарада, на якій начальник штабу групи армій «Київ» генерал-лейтенант Вільгельм Ґренер, посли Німеччини та Австро-Угорщини в Україні барон Фрайгер Мумм фон Шварценштайн, граф Йозеф Форґач та інші погодилися з тим, що подальша співпраця із соціалістичною УЦР неможлива. «Київський уряд не має нi сили, нi авторитету, здатних до управлiння партiй, — констатували вони. — Нiчого iншого не залишається, як вирiшити питання виключно вiйськовою силою».

Німецька мапа Києва. 1918 р. Суспільне надбання

Відкритим залишалося, власне, одне-єдине запитання: як вести вiйну всерединi чужої, але офiцiйно дружньої країни, не порушуючи суверенітету цiєї країни та інтересів громадян?[35] Компетентні військові та дипломати добре розуміли: усунення українського уряду силою може стати початком повномасштабної партизанської війни. Тому ухвалили захiд палiативний: звернутися до урядових кіл УНР з низкою вимог ультимативного характеру.

Ф. Мумм фон Шварцен­штайн (1859—1924 рр.). Джерело: Alamy stock foto

Вимоги були такі:

— відновити приватну власність на землю та виплати селянами вартості отриманих у результаті перерозподілу земельних наділів;

— розпустити земельні комітети;

— запровадити на території України дію німецьких та австрійських військових законів;

— скасувати всі обмеження свободи на торгівлю, передовсім харчовими продуктами, сировиною для індустрії та експортні обмеження;

— запровадити спільний митний контроль;

— відмовитися від створення українських регулярних військових частин;

— усунути з державних установ усі «неблагонадійнi» елементи» та ін.

В. Ґренер (1867—1939 рр.) з дружиною. 1917 р. Джерело: Bundesarchiv

Будинок № 9, Катерининська вул. (з 1993 р. — Липська). Суспільне надбання

Розуміючи, що мати справу з дія­чами УНР — справа дурна, заходилися обговорювати кандидатури нового керівника держави. З очевидних міркувань зупинилися на генеральській кандидатурі[36].

Увечері 24 квітня в будинку Бродського на Катерининській вулиці, де розмістилося командування німецьких збройних сил в Україні, Ґренер представив Скоропадському проект угоди між ними[37].

Хто такий Вільгельм Ґренер?

Німецький воєначальник, генерал-лейтенант. Народився 1867 р. у сім’ї полкового скарбника. З 1912 р. — начальник відділу залізниць Великого генерального штабу. З серпня 1914 р. — начальник польового управління залізниць Верховного головнокомандування, керував перевезенням німецьких військ на Східний фронт. 1916 р. — керівник служби постачання Збройних сил. З листопада