Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

— Ф-ф-ф-ф-ф.

Повернувшись і примружено вдивившись у темряву, Ґлокта відчув, як у нього клацнула шия. Із тіні між двома темними будівлями вийшов практик Фрост, який підозріло роззирався довкола й вів поперед себе в’язня — значно меншого за себе, згорбленого та закутаного в плащ із піднятим каптуром. Його руки були зв’язані позаду. Дві постаті перетнули запорошений причал і пройшли верф’ю, лунко стукаючи ногами по дерев’яних дошках.

— Гаразд, Фросте, — сказав Ґлокта, коли альбінос зупинив свого в’язня. — Думаю, це нам більше не потрібно.

Білий кулак стягнув каптур.

У блідому місячному світлі обличчя Карлот дан Ейдер здавалося худим і виснаженим — самі гострі краї та кілька чорних подряпин на впалій щоці. Голову їй поголили, як було заведено чинити з тими, хто зізнався у зраді, і без важкого волосся її череп здавався дивовижно маленьким, майже дитячим, а шия — безглуздо довгою й тендітною, особливо через кільце насичених синців, темних слідів, що залишилися від ланок ланцюга Вітарі. Від пещеної владної жінки, що взяла його за руку в приймальні лорд-губернатора, не лишилося майже нічого, і здавалося, ніби то було цілу вічність тому. «Кілька тижнів у пітьмі без упевненості в тому, що ти проживеш іще годину, — це може зіпсувати зовнішність. Кому, як не мені, знати?»

Поглянувши на нього, вона задерла підборіддя; її ніздрі розширились, а очі заблистіли в чорній тіні. «Така суміш страху та непокори находить на деяких людей, коли вони знають, що скоро помруть».

— Очільнику Ґлокта, я не наважувалася сподіватися на нову зустріч із вами.

Хоча слова її були зухвалі, у її голосі все одно було чутно нотки страху.

— Що тепер? Прив’язати камінь до ніг — і в затоку? Це ж дещо театрально, хіба ні?

— Було б театрально, але я задумав не це.

Він поглянув на Фроста й ледь помітно кивнув. Ейдер сахнулася, замружила очі та закусила губу, а тоді зігнула плечі, відчувши, як позаду неї замаячив масивний практик. «Чекає нищівного удару по потилиці? Уколу вістрям клинка між лопатками? Задушливого дроту на горлі? Це страшне очікування. Що саме станеться?» Фрост підняв руку. У пітьмі зблиснув метал. А тоді — негучне клацання: ключ плавно ввійшов у наручники Ейдер і відімкнув їх.

Вона повільно розплющила очі, повільно перевела руки вперед і закліпала так, наче ще ніколи їх не бачила.

— Що це?

— Це — саме те, чим здається. — Він кивнув уздовж верфі. — Це корабель, що вирушає до Вестпорта з наступним припливом. Ви маєте контакти у Вестпорті?

Вона ковтнула, і в її тонкій шиї затріпотіли сухожилля.

— У мене є контакти всюди.

— Добре. Тоді це я відпускаю вас на волю.

Запала довга тиша.

— На волю?

Вона піднесла одну руку до голови та розгублено потерла щетинясте тім’я, на одну довгу мить витріщившись на Ґлокту. «Не знає точно, вірити цьому чи ні, і хто може поставити це їй на карб? Я сам не знаю точно, чи маю цьому вірити».

— Його Преосвященство, напевно, розм’якнув до невпізнанності.

Ґлокта пирхнув.

— Малоймовірно. Сульт нічого про це не знає. А якби знав, то мені здається, що, можливо, ми обоє вже плавали б із прив’язаним до щиколоток камінням.

Вона примружила очі. «Королева торгівців оцінює умови угоди».

— Тоді яка ціна?

— Ціна — ваша загибель. Ваше забуття. Викиньте Дагоску з голови, з нею покінчено. Знайдіть якихось інших людей і рятуйте їх. Ціна — ви маєте залишити Союз і ніколи не повертатися. Ніколи.

— І все?

— І все.

— Чому?

«Ах, моє улюблене запитання. Чому я це роблю?» Він знизав плечима.

— А яке це має значення? Та, що загубилася в пустелі...

— Повинна брати ту воду, яку їй пропонують, хоч хто її пропонує. Не турбуйтеся. Я не стану відмовлятися.

Раптом вона потягнулась, і Ґлокта мало не відсахнувся, та вона лише злегка торкнулася кінчиками пальців його щоки. Вони зупинилися там на мить, упродовж якої в нього поколювало шкіру, сіпалось око та боліла шия.

— Можливо, — прошепотіла вона, — якби все було інакше...

— Якби я не був калікою, а ви не були зрадницею? Що є, то є.

Вона з напівусмішкою опустила руку.

— Звичайно, що є, то є. Я сказала б, що ми ще побачимось...

— Краще не треба.

Вона повільно кивнула.

— Тоді прощавайте.

Вона натягнула на голову каптур, ізнову ховаючи лице в тіні, а тоді прослизнула повз Ґлокту і швидко пішла до кінця верфі. Він стояв, перенісши вагу на ціпок, і проводжав її поглядом, повільно чухаючи щоку там, де торкнулись її пальці. «Отже... Щоб тебе торкалися жінки, їм треба просто зберігати життя. Варто частіше до цього вдаватися».

Він відвернувся й прошкандибав кілька болючих кроків до запорошеного причалу, вдивляючись у темні будівлі. «Цікаво, чи не стежить десь там практик Вітарі? Цікаво, чи не потрапить цей маленький епізод до її наступного звіту для архілектора?» Він відчув, як його зболеною спиною пробіг пітний дрож. «Я у своєму звіті про нього не писатиму, це вже точно, але яке це насправді має значення?» Коли вітер змінив напрямок, він відчув цей запах, запах, що тепер неначе проникав у кожен куточок міста. Різкий запах горіння. Диму. Попелу. «Смерті. Якщо не станеться дива, ніхто з нас не покине цього місця живим». Він озирнувся. Карлотдан Ейдер уже йшла трапом. «Що ж... Можливо, це вдасться лише одній із нас».

— Справи йдуть добре, — проспівав Коска з насиченим штирійським акцентом, усміхнено дивлячись із-за парапету на бійню за стінами. — Зважаючи на обставини, ми вчора добре попрацювали.

«Добре попрацювали». Під ними, на другому боці рову, гола земля була посічена й випалена та наїжачилася зужитими стрілами з арбалетів, схожими на щетину на смаглявому підборідді. Повсюди валялося розтрощене та зіпсуте облогове спорядження. Зламані драбини, перекинуті тачки, з яких сипалося каміння, обпалені та роздерті ширми з вербової лози, втоптані у твердий ґрунт. Ще стояла наполовину зруйнована оболонка однієї з великих облогових веж: із купи попелу стирчав спотворений каркас із обвуглених колод, маяла на солоному вітрі обпалена та подерта шкіра.

— Ми провчили цих гуркських засранців так, що вони не-скоро забудуть нашу науку. Еге ж, очільнику?

— Яку науку? — пробурмотів Северард.

«А й справді, яку науку? Мертві не навчаються нічого». Трупи лежали перед переднім краєм гуркських сил, кроків за двісті від