Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

і такі часом бувають… Звісно — з жиру! Виросте в розкоші та в достатках; само ніколи не гнуло свого стану, не кололо білих рук об колючу стерню, — все те наймички… А тут побачить, що все те треба своїми ручками та пучками… візьме та й кине… Хіба тепер як на світі стало?!»

Від таких думок та гадок сердешна мати знай перекочувалась з боку на бік та важко зітхала.

— Ви не спите, мамо?

— Ні, сину.

— Чому ж ви не спите?

— Та так… усе думки такі лізуть у голову…

— Не журіться, мамо!

XXVI. На своїм добрі

У суботу заслав Чіпка старостів до Максима. У неділю були оглядини в Чіпки. Максим не забував старосвітського звичаю: поїхав сам і вблагав Явдоху поїхати на оглядини.

Максим знав, за кого віддавав дочку. Не дуже дерла йому очі вбога Чіпчина хата й старенька, бідно зодягнена мати. Не так на те Явдоха глянула: не так воно вразило її горду пиху. Про самого Чіпку — гріх слово сказати! Та його хата низенька й тісна, його мати згорблена, стара, висушена гіркою нуждою та лихом, розкопирсали хижу, падку на розкоші та на прибуток натуру Явдошину.

Як вернулися з оглядин, вона накинулась мокрим рядном на чоловіка. Максим, добре знаючи її натуру гарячу, воркотливу, вийшов з хати та нарошне довго копирсався коло хазяйства. Тоді Явдоха прискіпалась до Галі:

— Ну, так! придбаєш, дочко, свекруху на весь світ… Господи! На ній і обличчя людського не знать… Від злості аж скривилася; висохла, як суха тараня…

— Та то, може, вона вам, мамо, так на перший погляд здалася, — одказує Галя.

Так куди!.. Кинулась Явдоха в жаль та сльози.

— Якби знала, моя дитино, таку лиху годину, якби знала, що таке в його застану: краще б тебе довіку з непокритою косою водила, ніж таке бачити!..

Не вподобала й Мотря Явдохи. Вона здалася їй гордою, бундючною, недоступною… «Пані… пані! — шептала Мотря. — І чого встряв сюди Чіпка?… Уже яка мати, така й дочка: яблучко від яблуньки недалеко одкотиться… Утопить він свою голову, та й мою разом. Чує й віщує моє серце…»

Обидві матері були такі, що хоч би й назад, — та вже нічого робити: діло прилюдно було зроблено.

На другу неділю молодих повінчали.

На радощах Максим таке весілля справив, що ще ніхто ніколи й не зазнає. Цілий тиждень музики грали, ноги не спочивали; варена та запікана річкою лилася, а що вже простої, то хоч купайся… Людей найшло видимо-невидимо: і прості, й москалі, й Сидір там між ними; і старшина з писарем, засідатель з своїми далекими родичами-полупанками… Сказано: нігде пальця просунути ні в хаті, ні на дворі. Максим либонь ще й станового дожидав, та становий чомусь не приїхав.

Грицько, підстароста, дивувався тому багатству, що так ні ждано, ні гадано припало Чіпці. Його аж заздрість розбирала. Дивувалися й завидували Чіпці люди не менше Грицька. «І як-таки за такого ланця та вийшла така багачка, як Галя?» Старі діди та баби все те собі на умі мали, а молодиці нишком поміж себе рахували, що воно таки щось непевне: видно, чортяка й тут якогось гедзика вкинув! Та, дивлячись на Галю, що сиділа коло Чіпки, як макова квітка, знай перешіптувались та хитали головами, моргали бровами… А чоловіки тим часом од Максима по повній випивали та примовляли: «Дай же, Боже, щоб наші молоді живі та здорові були, — у щасті кохалися, у розкоші купалися, до самого віку нічого лихого не знали!» — «Щоб знай багатіли та спереду горбатіли!» — додав староста Яків Кабанець, такий удатний до тих приказок. — Беседа залилася нестямним сміхом та реготом, а жінки, жартуючи, давай штовхати старосту кулаками межи плечі, примовляючи: «О, щоб тебе!.. щоб тебе!» А староста, незважаючи на духопелики, ухопив вареника в зуби, розіпхав танцюристу молодіж, крикнув: «Грай, музико!» та й пішов навприсядки — аж земля загула. Музика різала, пиляла — аж струни лопались; скрипки вгиналися; бубен, як грім серед літа, бухтів; мідяні тарілки бряжчали та цокали, немов сто пар циганських коней з бобончиками та дзвониками перло селом…

Гуляли-гуляли на хуторі та так цілою юрбою переїхали в Піски до Чіпки.

Тут Мотря вперше побачила свою невістку. У парі з сином вона кланялась їй низько, до ніг, подаючи дорогі подарунки… Мотря глянула на невістку — і чорні думки зникли, зразу збігли з сумного обличчя. Як промінь ясного сонечка, пробившись між зелену густу листву, в затишку та в холодочку, горить і звеселяє гущавину — так іскорка одради зажевріла в старих Мотриних очах, розлилася радістю по всьому сухому виду! Мотря кинулась обнімати невістку, як рідну дитину, а цілуючи її, плакала. Галя собі обнімала Мотрю, як матір, цілувала її зашкарублі, сухі щоки, руки… Далі Мотря обнімала сина і теж плакала. Потім того цілувалася з сватами і трохи не з усіма людьми, що наїхали й найшли до неї в двір. З радості стара як оп’яніла, їй вперше на віку довелося побачити таку повагу до себе від людей. Вона не знала, як їх дякувати, чим їх вітати. Ось заграли музики; заспівали свашки; поклонилися молоді — і пішли в хату… Піднялися знову гулянки та танці. Максим з Явдохою в парі пішли викрутасом та вихилясом, а за ними й Мотря тупала своїми старими ногами…

Як вихор, як буря страшенна мчиться, трощить і ломить усе по своєму сліду, так весілля промчалося Чіпчиним двором і наробило нетрохи шкоди у господарстві. Тини повалені й поламані; ворота побиті лежали серед двору; вікна без шибок чорніли дірками, дивлячись на вулицю. Так як після бурі, дощу та граду ясне сонечко ще мов привітніше сяє, ще дужче гріє та обливає своїм теплом та світом ті руїни, що наробила буря, — так Галя рожевіла з двору своїм рум’яним личком і веселила все своїм добрим поглядом…

А Чіпка вже правився коло шкоди. Там тин підняв та набив, нові ворота приробив; там другу яку шкоду полагодив; кликнув скляра — вікна повставляв… Через тиждень не знать було розруйнованого двору: все стояло на своїм місці, як йому й слід було, тільки ще мов краще, доладніше виглядало.

Багато добра всякого та худоби навезла Галя з собою; вісім паровиць везли її посаг у Піски. Мотря як стріла все, то аж злякалася. У неї ніколи нічого того і в думці не було, а тут — як сніг на голову! Вона не знала, де його