Читати книгу - "Процес"

У передпокої він витягнув поперед себе праву руку і кинувся до сходів, наче там на нього чекало якесь неземне блаженство.

Ґреґор розумів, що ніяк не можна було відпускати управителя у такому настрої, якщо він не хоче, аби його позиція у конторі опинилася під ударом. Батьки у цьому нічого не розуміли; за довгі роки вони виробили в собі переконання, що на цій роботі він забезпечений до кінця життя, а зараз у них було стільки інших проблем, що вони взагалі втратили пильність. Але Ґреґор ще не втратив її. Управителя слід було затримати, заспокоїти, переконати і завоювати його прихильність; від цього залежало майбутнє Ґреґора і його сім’ї! Якби хоча би сестра була тут! Вона кмітлива; вона заплакала вже тоді, коли Ґреґор ще спокійно лежав на спині у своєму ліжку. Та і управитель, цей шанувальник жіночої краси, безумовно, дав би їй себе переконати; вона би зачинила вхідні двері і заспокоїла його у вітальні. Але сестри не було вдома, тож Ґреґор змушений був діяти самостійно. І не замислюючись над тим, що він ще не знає своїх теперішніх можливостей пересування, над тим, що його мову, імовірно, знову ніхто не зрозуміє, він відштовхнувся від дверей, прослизнув крізь прохід і збирався вирушити за управителем, який уже кумедно тримався обома руками за поручні на сходах; але тут же, не відчуваючи опори, з криком упав додолу, опустившись на свої численні ніжки. І щойно це трапилося, як уперше за весь ранок його тілу стало зручно; ніжки відчули під собою твердий ґрунт; виявилося, що вони дуже слухняні, і це страшенно його втішило; вони навіть прагнули нести його в тому напрямку, в якому він хотів; і ось він уже повірив, що от-от всі його біди закінчаться і він нарешті досягне якогось покращення ситуації. Але тієї ж миті, коли він, похитуючись від поштовху, упав на підлогу неподалік від своєї матері, майже навпроти неї, мати, яка, здавалося, лежала на підлозі зовсім непритомна, раптом підстрибнула, витягла догори руки з розчепіреними пальцями і скрикнула:

– Допоможіть! Допоможіть хтось Бога ради!

Вона нахилила голову, ніби хотіла краще розгледіти Ґреґора, але замість цього безглуздо відбігла назад, забувши, що позаду неї стоїть накритий стіл; а коли наштовхнулася на нього, то розсіяно і з усього розмаху всілася зверху, але при цьому навіть не зауважила, що поряд із нею з перекинутого кавника потужною цівкою дзюркотить на килим кава.

– Мамо, мамо, – тихо проговорив Ґреґор і подивився на неї знизу вгору.

У цей момент він геть забув про управителя, але побачивши, як тече кава, не зміг стриматися і кілька разів клацнув щелепами. Від цього мати знову закричала, відскочила від столу і кинулася на груди батькові, який уже біг їй назустріч. Але у Ґреґора в той момент не було часу на батьків; управитель уже дістався сходів; поклавши підборіддя на перила, він востаннє озирнувся. Ґреґор відштовхнувся, щоб із розгону наздогнати його якомога швидше; управитель, здається, щось відчув, бо перескочив одразу через декілька сходинок і зник, крикнувши лише: «Фу!», але крик цей прозвучав уже звідкись із глибини сходового майданчика. На жаль, ця втеча управителя зовсім збила з пантелику батька, який досі поводився ще більш-менш врівноважено, і замість того, аби наздоганяти управителя, або принаймні не заважати Ґреґорові у переслідуванні, він схопив правою рукою залишений на кріслі разом із капелюхом і плащем ціпок управителя, в ліву руку взяв зі столу газету і, тупаючи ногами, почав газетою і ціпком заганяти Ґреґора назад у його кімнату. Не допомагали жодні прохання Ґреґора, ніхто не розумів його слів, і як би покірно він не схиляв голову, батько лише сильніше тупотів ногами. Мати, незважаючи на прохолодну погоду, відкрила навстіж вікно, вихилилася назовні і сховала обличчя в долонях. Між вулицею і сходовим майданчиком був сильний перетяг, штори на вікнах тріпотіли, шурхотіли газети на столі, окремі листки опускалися на підлогу. Батько невблаганно наступав і сичав, ніби дикий звір. Але Ґреґор ще не навчився повзати задом, тож рухався украй повільно. Якби він повернувся, то вже давно опинився би у своїй кімнаті, але він боявся ще більше рознервувати батька повільністю свого обертання, а крім того батько щомиті міг завдати йому рукою або палицею смертельний удар у спину або по голові. Та врешті-решт у нього не залишилося іншого вибору, бо він із жахом зауважив, що задом не здатен навіть рухатися в обраному напрямку, тож, злякано позираючи убік, на батька, він таки спробував повернутися. Мабуть, батько врешті решт зауважив його похвальні наміри, бо не заважав, а навпаки, скеровував його здалеку кінчиком палиці. Якби він при цьому ще не сичав так нестерпно! Ґреґор зовсім втратив голову. Він уже майже розвернувся, але збитий з пантелику цим сичанням, помилився і знову повернуся не в той бік. А коли він нарешті щасливо дістався дверей, то виявилося, що його тіло занадто широке і не пролізе всередину. Батькові у його теперішньому стані, ясна річ, не спало на думку відчинити другу половинку дверей, щоб Ґреґор міг спокійно потрапити всередину. Він був зосереджений лише на тому, щоб якомога швидше зачинити Ґреґора у його кімнаті. Він ні за що не погодився би зачекати, аж поки Ґреґор здійснить всі складні приготування, необхідні для того, щоб випростатися і таким чином потрапити крізь двері. Так, ніби ніякої перешкоди на шляху не існувало, він із гучним шипінням гнав Ґреґора вперед; ззаду вже чувся не просто голос одного лише батька; ситуація ставала серйозною, і Ґреґор, незважаючи ні на що, кинувся у двері. Його тіло піднялося і навскоси застрягло у проході, з одного боку він поранився до крові, на білій поверхні дверей залишилися потворні плями, незабаром він застряг остаточно і вже не міг самостійно зрушитися з місця, ніжки з одного боку безвладно тремтіли в повітрі, з іншого боку – боляче втиснулися у підлогу. І у цей момент батько дав йому іззаду рятівного тепер сильного стусана, і Ґреґор влетів, стікаючи кров’ю, до кімнати. Двері зачинили ціпком, і нарешті запанувала тиша.

II

Аж коли звечоріло, Ґреґор прокинувся зі свого важкого, схожого на непритомність, сну. Мабуть, він прокинувся би і без стороннього втручання трохи згодом, бо відчував, що відпочив і відіспався, але зараз йому здавалося, що його розбудили чиїсь ледь чутні кроки і те, що хтось обережно підкрався і зачинив двері до передпокою. Відблиски електричних лампочок трамваю мерехтіли на стелі і на горішніх полицях меблів, але внизу,