Читати книгу - "Процес"

148
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 108
Перейти на сторінку:
де лежав Ґреґор, було темно. Він поволі просунувся до дверей, аби довідатися, що там відбувається, ще не дуже впевнено намацуючи простір перед собою щупальцями на кінцівках, які тепер належно оцінив. Уся його ліва сторона перетворилася на суцільну подовгасту рану, яка нестерпно боліла, і йому доводилося накульгувати, попри два ряди ніг. Під час ранкових перипетій була серйозно пошкоджена ніжка, – дивно, що тільки одна, – і тепер вона безсило звисала. Вже аж біля дверей він збагнув, що саме тягнуло його туди – це був запах їжі. Під дверима стояла миска з підсолодженим молоком, у якому розмочили шматочки білого хліба. Він мало не засміявся від радості, бо зголоднів ще більше, ніж вранці, і занурив голову в молоко аж по очі. Але незабаром розчаровано витягнув її назад, і не лише через те, що йому було складно їсти з пораненою лівою стороною тіла – тепер він міг ковтати лише за умови, що весь його тулуб працював, а сам він сопів – окрім всього іншого молоко йому тепер не смакувало, хоча раніше це була його улюблена страва, мабуть, тому сестра і приготувала йому напій, він із відразою відвернувся від миски і поповз назад, на середину кімнати. У вітальні, як побачив крізь шпарину Ґреґор, запалили гасову лампу, але якщо зазвичай о такій порі батько урочисто читав уголос матері, а іноді й сестрі, пообідню газету, то тепер там панувала тиша. Хоча, можливо, це читання, про яке йому сестра лише розповідала або писала в листах, взагалі останнім часом відбувалося рідко. Поза межами вітальні теж було дуже тихо, хоча помешкання точно не було порожнім. «Як усе ж таки тихо живе моя родина», – сказав собі Ґреґор і відчув, застиглим поглядом вдивляючись у темряву, гордість за те, що зміг забезпечити своїм батькам і сестрі таке гарне життя у зручному помешканні. Але що буде тепер, якщо цьому спокоєві, цьому добробуту, цій задоволеності життям раптом настане такий страшний кінець? Щоб не заглиблюватися у сумні думки, Ґреґор вирішив трохи порухатися і почав повзати туди-сюди по кімнаті.

Одного разу під час цього довгого вечора хтось відчинив одну половинку дверей, а згодом – ще одну, але відразу ж миттю зачинив; мабуть, хотів зайти, але не наважився. Ґреґор підповз до дверей і зупинився там, щоб довідатися, хто був цей несміливий відвідувач, і спробувати переконати його зайти досередини; але двері більше не відчинялися, і він чекав даремно. Вранці, коли двері були зачинені, всі рвалися зайти всередину, а тепер, коли він відчинив свої двері, а всі решта були точно відчинені протягом дня, ніхто більше не заходив, а ключі стирчали зсередини.

Лише пізно вночі згасло світло у вітальні, і це свідчило про те, що батьки і сестра досі не спали, бо було добре чути, як усі троє ішли геть навшпиньках. І тепер до самого ранку точно ніхто до Ґреґора не заходитиме, отже, у нього буде достатньо часу, аби спокійно обдумати, як тепер наново організувати своє життя. Порожня кімната з високою стелею, в якій він змушений був лежати на підлозі, лякала його, хоча він і сам не знав причини свого страху, адже у цій кімнаті він жив протягом п’яти років, тож не без відчуття сорому поквапився залізти під диван, де попри тісняву і те, що не вдавалося підвести голову, відразу ж відчув себе набагато затишніше і шкодував лишень, що тіло його було завелике і не поміщалося під диван цілком.

Там він пробув усю ніч, частково у напівсні, з якого його постійно пробуджував голод, а частково у турботах і непевних сподіваннях, які всі вели його до висновку, що йому слід просто поводитися тихо і проявляти терпіння і повагу, щоб полегшити родині всі неприємності і незручності, що їх він створив своїм теперішнім станом.

Уже рано вранці, тобто ще майже вночі, Ґреґор отримав нагоду перевірити правильність прийнятих ним рішень, бо сестра, уже майже повністю вбрана, відчинила двері з передпокою і зацікавлено зазирнула всередину. Вона не відразу побачила його, але коли знайшла під канапою – Боже, потрібно ж йому було десь розміститися, не міг же він полетіти геть, – то злякалася так сильно, що не в змозі стриматися, відразу ж знову зачинила двері ззовні. Але ніби засоромившись своєї поведінки, вона ще раз відчинила двері і навшпиньках зайшла досередини, ніби у кімнату важкохворої або чужої людини. Ґреґор висунув голову до самого краю дивану і спостерігав за нею. Цікаво, чи зауважить вона, що він не їв молока, чи збагне, що не їв не тому, що не голодний, чи принесе йому іншу їжу, більш відповідну для нього? Якщо вона не зробить цього сама, то він радше помре з голоду, ніж скаже їй про це, але попри все щось тягнуло його вилізти з-під дивану, кинутися сестрі в ноги і попросити її принести якусь кращу їжу. Але сестра відразу ж здивовано зауважила повну миску, з якої лише трохи молока розлилося на підлогу, вона миттю витерла калюжу, не руками, а ганчіркою, обгорнула миску тією ж ганчіркою і винесла з кімнати. Ґреґорові було страшенно цікаво, що вона принесе тепер, і він робив різноманітні припущення. Але йому ніколи би не вдалося вгадати, що його добросерда сестра зробила насправді. Вона принесла йому, аби зрозуміти, що ж йому смакує, відразу кілька страв на вибір, розклала все на старій газеті. Там були старі, напівзогнилі овочі, кістки, які залишилися від вечері, а на них – застиглий білий соус; трохи родзинок і мигдалю; сир, який сам Ґреґор відмовився їсти два дні тому; черствий хліб, один шматок із маслом, а другий – із підсоленим маслом. А до цього всього вона принесла воду у мисці, яка, мабуть, тепер раз і назавжди буде Ґреґоровою. І вийшла з кімнати з делікатності, знаючи, що у її присутності Ґреґор нічого не їстиме, а потім ще і зачинила двері ззовні, повернувши ключа, щоб Ґреґор зрозумів, що він може робити все, що йому заманеться. Ніжки Ґреґора заквапилися до їжі. Його рани, здається, цілковито зажили, принаймні він не відчував ніякого дискомфорту, і сам здивувався, пригадавши, як приблизно місяць тому порізав палець ножем, а рана боліла ще до передвчора.

«Цікаво, невже я тепер не такий чутливий до всього, як раніше?» – подумав він і вже жадібно всмоктався у сир, до якого його тягнуло набагато більше, ніж до інших страв. Одне за одним зі сльозами радості на очах він спожив сир, овочі

1 ... 85 86 87 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Процес», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Процес"