Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

шрами-смуги на щоці командира.

- Аякже, - зауважив Ґа. - Усі зміни - на краще!

- Авжеж, - погодився командир Пак. - А я гадав, ви розсердитеся: адже ви людина ревнива й амбіційна.

Ґа озирнувся до Сан Мун.

Він гадав, що вона в цей момент почуватиметься приємно й заспокоєно, але обличчя її залишалося обережним і напруженим.

Командир Пак показав на медаль у себе на грудях:

- Колись і ви отримаєте свій Хрест Сонґуну[42], - промовив він. - Правда, дають його лише раз на рік, але хай це вас не спиняє!

Ґа сказав:

- То я, може, першим отримаю два такі одразу!

Командир Пак засміявся.

- Здорово сказано, Ґа! Так по-вашому!

Він поклав руку на плече Ґа, наче хотів прошепотіти йому якийсь жарт. Натомість потягнув Ґа за комір і підступно вдарив знизу під ребра, у печінку. Потім Пак пішов геть.

Сан Мун взяла Ґа за руку і спробувала провести його туди, де можна сісти, але він відмовився, хотів стояти.

- Вічно в чоловіків до такого доходить! - сказала вона.

Переводячи подих, Ґа спитав:

- Хто це?

Сан Мун відповіла:

- То був твій найкращий друг.

Люди повернулися до своїх розмов, стоячи групками біля столиків з їжею.

Ґа взявся за бік, потім кивнув:

- Таки, мабуть, сяду. - І вони сіли біля порожнього столика.

Сан Мун стежила за кожним рухом товариства, здається, намагаючись за жестами розгадати, про що вони говорять.

До них підійшла якась жінка, сама. Вираз обличчя в неї був насторожений, але вона принесла Ґа склянку води. Вона була не набагато старша за Сан Мун, але в неї сильно трусилися руки і вода раз у раз вихлюпувалась. У другій руці тримала невеликий таріль із креветками.

Ґа взяв склянку і випив, хоча це викликало біль у шлунку.

Жінка вийняла з кишені промащений папірець і почала складати туди креветок.

- Мій чоловік… - почала вона. - Ми з ним одного віку. У нього таке добре серце, у мого чоловіка. Тобто він би втрутився в оте, що ми зараз бачили. Ні, він би ніколи не міг знести, якщо комусь завдають болю, завжди ставав на захист інших.

Ґа дивився, як вона перекладає креветки на папір по одній. Він дивився на їхні непрозорі білі панцирі й чорні намистинки очей - заради отаких глибоководних креветок вони ризикували життям на «Чунмі».

- Не можу сказати, що в мого чоловіка є якісь особливі прикмети, - продовжувала вона, - на зразок шраму чи родимої плями. Звичайний чоловік, близько сорока п’яти років, починає сивіти.

Ґа тримався за бік від болю. Сан Мун нетерпляче сказала:

- Будь ласка, дайте нам спокій.

- Так, так, - промовила жінка. Подивилася на Ґа. - Ви його часом не бачили там, де ви були?

Ґа поставив склянку:

- Там, де я був?

- Чутки ходять, - промовила жінка. - Люди знають, звідки ви приїхали.

- Ви мене з кимось плутаєте, - сказав він. - Я не в’язень. Я - командир Ґа, міністр тюремних шахт.

- Дуже прошу вас. Мені просто необхідно, щоб він повернувся, я не можу… без нього життя не має сенсу. Його звали…

- Не треба! - втрутилася Сан Мун. - Не кажіть нам його імені!

Жінка перевела погляд від Сан Мун до Ґа.

- Я хочу сказати, це правда?… Ви чули про в’язницю, де роблять лоботомію? - спитала вона. Її рука тремтіла, і в ній звивалася креветка.

- Що? - перепитав Ґа.

- Ні! - обурилася Сан Мун. - Зупиніться!

- Дуже прошу вас, допоможіть мені його знайти! Я чула, що всім, хто туди потрапляє, роблять лоботомію - і вони працюють, як зомбі, усе життя.

- Щоб довести людину до такого, операцій не потрібно, - сказав він їй.

Сан Мун устала. Узяла Ґа за руку й відвела вбік.

Вони змішалася з юрбою, що товклася коло їжі. Тут світло згасло, і оркестр почав налаштовувати інструменти.

- Що відбувається? - спитав він її.

Вона показала на жовту завісу на балконі другого поверху.

- Там з’явиться Великий Керівник, - пояснила вона й зробила крок назад. - Мені треба поговорити з людьми про мій фільм, маю дізнатися, що сталося з «Жінкою для втіхи».

Промінь прожектора торкнувся жовтої завіси, але замість «Ми будемо завжди з тобою» оркестр піднесено заграв «Баладу про Рьоктосана». Тенор заспівав про Рьоктосана, велетня з дитячим лицем із південного Хамґйону! Селянський син став королем японських бійців! Велетень із дитячим лицем побив Сакурабу! Підперезавшись добутим трофеєм, він бажав лише одного - повернутися додому. Єдиним бажанням героя було повернутися в рідний корейський край! Але нашого чемпіона вкрали й убили - зарізали осоромлені японці. Японський кинджал, від сечі мокрий, поставив великого Рьоктосана на коліна.

Невдовзі юрба почала підспівувати. Вони знали, коли тупати, а коли двічі плеснути в долоні. Почулося багатоголосе «ура», коли люди почули, як за лаштунками з гуркотом відчиняються броньовані двері. І коли піднялася жовта завіса, усі побачили кругленьку, приземкувату фігуру з черевцем у білому тобоку і в масці, зробленій подібно до величезного дитячого лиця Рьоктосана. Натовп шаленів. Тут маленький тхеквондист жваво спустився східцями й пробіг коло пошани через юрбу. Він вихопив у когось коньяк і налив собі в отвір маски. Тут він підійшов до командира Ґа, надзвичайно люб’язно вклонився й став у стійку.

Командир Ґа не знав, що робити. Навколо нього й того низенького в масці, котрий підняв кулаки, утворилося велике коло глядачів. Раптом вони обидва опинилися в промені прожектора. Коротун підскакував, швидко підбігав до командира Ґа на відстань удару й тут же відступав. Ґа роззирнувся в пошуках Сан Мун, але, крім яскравого світла, нічого не бачив. Коротун усе танцював перед Ґа та виконував руками й ногами різні удари в повітря. І тут раптом цей чортик у тобоку вдарив усерйоз - наніс швидкий, різкий удар у горло.

Юрбою пронісся радісний вигук, усі підспівували баладі.

Ґа зігнувся навпіл, схопившись за горло.

- Будь ласка… - благально сказав він, а коротун тим часом відійшов на край кола, відпочив, прихилившись до чиєїсь дружини, і знову випив.

Тут чоловічок став підбиратися до Ґа, готуючи новий напад, - і що з ним робити тепер: поставити блок, спробувати урезонити його, тікати? Але було вже пізно. Ґа відчув, як в очі врізалися кісточки пальців, біль пронизав губи, які почали набрякати, носом прокотився електричний імпульс. До голови раптом прилив жар, носом і в горло полилася кров.

Тоді малий Рьоктосан потішив усіх танцем на зразок того, який виконують російські