Читати книгу - "Вовк-тотем"

маленькому створінні вовча натура.

Стемніло. Чень Чжень відніс вовченя в його нору, прихопивши з собою й маленьку сучку з цуценят, щоб уже з самого моменту, коли вовченя розплющило очі, воно звикало до неї й вони подружилися. Малюки обнюхали одне одного, і тут запах собачого молока стер між ними різницю, тож урешті вони міцно притислися один до одного й заснули. Повернувши голову, Чень Чжень помітив, що Ерлан стоїть поряд із ним і спостерігає за вовченям, а також спостерігає за кожним рухом господаря, злегка махаючи при цьому хвостом, утім, все одно сильніше, ніж то було раніше, ніби він вітає рішення господаря вигодувати вовченя. З перестороги Чень Чжень притягнув сюди стару дошку від стола і накрив нею вхід до нори, ще й притис її великим каменем.

Добрий і лагідний Ґомбо вже загнав отару в загін і зачинив його, однак почувши, що хлопці повернулися додому з цілим кублом вовченят, побіг відразу до них, прихопивши ліхтарика, з’ясувати ситуацію. Побачивши на даху юрти маленькі сірі хутра, він вражено сказав:

— Щоб ханьці здобували в Орхоні вовченят — такого раніше не було! Мені просто важко в це повірити!

Коли троє хлопців сиділи навколо залізного казана, що стояв на печі, і їли баранину з локшиною, надворі раптом почувся собачий гавкіт і поспішний перестук копит. Повстяна завіса на вході до юрти припіднялася, дерев’яні двері прочинилися й до юрти увійшов Чжан Цзіюань. У руці він тримав дві пари віжок, надітих на голови коней, які тупотіли копитами поза юртою. Присівши перед входом, він сказав:

— По пасовищу видали наказ: оскільки великі зграї вовків уже наближаються до кордону, завтра всі три бригади повинні зібратися в трьох окремих місцях для ловів. Наша бригада відповідальна за північно-західний відрізок, Комітет також перенаправив до нас на допомогу кількох мисливців з інших бригад, командування доручили Біліґу. На бригаді сказали вам повідомити, щоб ви завтра о першій ночі збиралися в юрті Біліґа. За наказом Комітету пасовища, усі мешканці юрт, крім старих і дітей, які залишаються пасти худобу, повинні брати участь у ловах, а конопаси бригади зараз же повинні виділити коней всім, чиї родини не мають власних, і заздалегідь об’їзним шляхом прибути на місце облави. Тому я пішов, а ви швидше лягайте спати і щоб у жодному разі не проспали!

Чжан Цзіюань зачинив двері, швидко скочив у сідло і кудись помчав.

Ґао Цзяньчжун поставив миску з їжею і з гірким виразом обличчя сказав:

— Тільки малих вовків знайшли, як тут тобі й великі з’явилися. Ми швидко з цими вовками затягнемося!

— Ось пробудемо в степу ще кілька років, — сказав Ян Ке, — і, дивись, самі вовками станемо!

Хлопці підскочили й почали «готуватися до війни». Ґао Цзяньчжун побіг на моріжок, де паслися їхні коні, й привів їх під стіни літнього загону для худоби, після чого наносив їм вилами із загону три купки сіна. Ян Ке вийняв з плетеного кошика баранину й маслаки та віддав їх собакам, після чого ретельно перевірив сідла, попруги й аркани. Потім вони з Ченем ще знайшли два шкіряних ошийники, спеціально призначених для того, щоб водити собак на полювання. Вони двоє раніше вже брали участь у ловах невеликого масштабу, тож чудово знали, що в такій ситуації ошийник і повідок собаки мають бути максимально надійними. Чень Чжень надів шкіряний ошийник на Ерлана, потім заклав у дірку на ньому довгий повідок, мов нитку закладають у вушко голки, після чого затис у руці обидва кінці повідка. Він провів Ерлана на повідку кілька кроків і, вказуючи на північ від загону, крикнув «ату!», відпустивши водночас один кінець повідка. Ерлан помчав у вказаному напрямку, а вільний кінець повідка почав розмотуватися, поки не вискочив з отвору в ошийнику: таким чином, Ерлан з ошийником помчав кудись у ніч, а розмотаний повідок залишився в руках Ченя. Такий спосіб утримування собак на повідку під час колективнх ловів дає змогу мисливцеві повністю контролювати собаку, щоб тварина не почала діяти на свій розсуд і не порушила увесь порядок ловів, а також дає можливість багатьом мисливцям одночасно спустити собак і не дати їм змоги заплутатися ногами в повідках, що зменшило б їхню швидкість.

Ян Ке надів ошийник на Хуанхуана, також затягнув у нього повідок і провів з ним тренування. Обидва собаки були слухняними, а їхні господарі не припустилися помилок у рухах, тож жодна з тварин не потягла повідок з собою.

12

У своїх вказівках Чингісхан рекомендує своїм синам вправлятись у полюванні, яке він вважає школою для воїна; він хотів, щоб монголи, коли не воюють з людьми, воювали з тваринами. Початок зими в них — це сезон великого полювання, що схоже на військовий похід… Імператор першим заходив за огорожу в супроводі своїх дружин і почту; він бавився, стріляючи по величезній кількості всіх видів тварин… Ця розвага тривала декілька днів. Коли дичини залишалося зовсім обмаль, виступали старі монголи й випрошували пощаду тим, хто вцілів від винищення. Цих тварин випускали на волю, щоб дати їм можливість розплодитися й надати матеріал для наступних мисливських забав.

К. д’Оссон. «Історія монголів» (пер. кит. Фена Ченцзюня)

Князі порадились, і кожний зі своїм військом пішов у такому бойовому порядку, як при ловах. Так вони захопили багато країн. Менгу-каан (Юань Сянь-цзун. — Цзян Жун) з лівого крила йшов облавою по берегу річки