Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

150
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 92
Перейти на сторінку:
Вона довго думала про те, як виконати останню волю Бомбардира. Звісно, «де?» це зробити, вона знала, тож довелося зосередитися на питанні «як?». Юніс навіть уявлення не мала, чи це взагалі дозволено, але не питала — раптом відмовлять. Отож треба все зробити, не привертаючи уваги. Зрештою рішення, як завжди, підказав один з їхніх улюблених фільмів — «Велика втеча». Якщо дюжина чоловіків могли розсіяти землю з трьох тунелів, витрушуючи порох із штанів на очах в озброєної охорони, то Юніс, напевно, вдасться розвіяти прах трьох любих її серцю друзів через дірку в господарській сумці. От зараз вона це й з’ясує.

— Хочеш, я піду з тобою й постою на сторожі? Можу насвистувати якусь мелодію, якщо це допоможе.

Юніс усміхнулася. Останній крок вона має зробити сама. Ґевін дивився, як її маленька постать, урочисто розпрямивши спину й високо тримаючи голову, рішуче прямує через моріг. Коли вона приєдналася до нього на лаві, господарська сумка спорожніла.

— Бомбардир не помилився щодо цієї місцини, — зазначив Ґевін, удивляючись у відображення на ставку. — Тут справді казково. До речі, — додав він, — що ти написала про Бомбардира?

— Геть перешкоди! — відповіла Юніс.


Курсор на екрані підбадьорливо підморгував. Почавши друкувати, Лора знову відчула обручку з сапфіром на підмізинному пальці, вона до неї ще не звикла. Фредді, її наречений усього три дні, готував на кухні любеньку чашечку чаю з Саншайн, а Морква спав біля її ніг. Нарешті Лора готова справдити свою мрію. У неї є історія, про яку ніхто не скаже, що вона занадто «нудна». Це історія про любов і втрату, про життя і смерть, і насамперед про повернення. Історія великої пристрасті, що спопеляла сорок років і нарешті здобула своє щасливе завершення. Усміхаючись, Лора почала друкувати. Вона приготувала прекрасну першу фразу:

Хранитель забутих речей розділ 1

Чарлз Брамвелл Броклі вирушив до Брайтона о 14:42 зі станції Лондон-Бридж. Він подорожував сам і квитка не потребував…

Подяки

Те, що я пишу, означає, що нарешті здійснилася моя мрія і я стала справжньою авторкою. До цього мені судилося пройти довгий шлях, на якому траплялися дивні збіги обставин, тривалі затори і численні баюри. Але ось вона я.

Так багато людей допомагали мені досягти своєї мети, що якби я згадала тут усіх, то вийшов би ще один роман, але ви знаєте, кого я маю на увазі, і дякую вам усім.

По-перше, звісно, дякую моїм батькам. Вони навчили мене читати ще до того, як я пішла до школи, записали до дитячої бібліотеки і наповнили моє дитинство книжками, за що я їм дуже вдячна.

Дякую Лорі Макдуґалл, моєму неперевершеному агенту в «Тібор Джонс», за її непохитну віру в мене і «Хранителя…» від самого початку. Уперше ми зустрілися під пам’ятником Джонові Бетчеману[95] на вокзалі Сант-Панкрас (це, очевидно, був знак), а вже через хвилину я знала, що хочу з тобою працювати. Я дякую тобі за безмежну підтримку й ентузіазм, незмінний професіоналізм і цілеспрямованість, поради щодо моїх перших вилазок у «Твіттер» та «Інстаґрам» і твій лимонний сирник.

Дякую Шарлотті Маддокс із «Тібор Джонс» за роботу з моїми закордонними угодами і за те, що ти так щиро уболіваєш за «Хранителя…». Дякую всій команді «Тібор Джонс» — без сумніву, найкращому агентству на планеті — за те, що я почувалася з вами, як удома. Ви круті!

Дякую Феде Андорніно, моєму редактору в «Двох Дорогах» і засновнику Команди Сонячного Світла, за те, що він наважився ризикнути з «Хранителем…». Твоє почуття гумору й невичерпний ентузіазм перетворили працю з тобою на суцільне задоволення. Дякую також усій команді «Двох доріг», особливо Лізі Гайтон, Розі Ґейлер і Россу Фрейзеру за те, що так тепло мене прийняли, завдяки вашій самовідданій праці «Хранитель…» перетворився на справжню книгу.

Дякую тобі, Рейчел Каган з «Уїльям Морроу», іншій членкині Команди Сонячного Світла, за твій безцінний редакційний внесок і те почуття гумору, з яким усе це робилося. Дякую також моїм закордонним видавцям за те, що вони поширюють «Хранителя…» світом!

Величезне спасибі Айді Вучічевич. Ти зі мною від початку, і твоя віра в мене була весь час непохитною.

Петер Будек із книгарні «Ігл» у Бедфорді був моїм другом, наставником і тією жилеткою, куди можна поплакатись і в гарні часи, і в погані. Він забезпечував мене нескінченними чашками чаю, безцінними порадами і купою прекрасних матеріалів. Піте, ти — легенда. Закінчуй швидше одну зі своїх книжок!

Трейсі, моя божевільна подруго, ти померла, поки я писала «Хранителя…», і я так сумую, що тебе немає поруч, щоб поділити зі мною мою радість, але ти надихала мене не опускати руки, коли я вже майже здавалася.

Дякую персоналу Бедфордських і Адденбрукських лікарень за вашу турботу й доброту, ви так добре дбали про мене, що я й досі

1 ... 84 85 86 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранитель забутих речей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хранитель забутих речей"