Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

Очманіло мотаючи головою, щоб отямитися від легкої контузії і надміру вражень, я знову зайнявся самопалами.

Сьомий... Восьмий... Якийсь там...

— Годі! Стій! — Василь позадкував. — Вистачить! Не підпалюй більше! Та зупинись же ти... От, чорт!

Полупуд вхопив мене за плечі і виштовхнув назовні. Схоже, це вже входило у звичку. Нічого не розуміючи, я наполегливо намагався всучити козакові мушкета, але Василь натомість повернув мене обличчям до яру.

— Сам бабахни ще разок... Тільки тримай міцніше, щоб знову не полетів. І не притискай до живота...

— Бабах!

Мушкет знову повів себе не по-товариськи. Спершу штовхнув прикладом у сонячне сплетіння, а коли я впав на коліна, хлипаючи повітря, взагалі випав з ослаблих рук.

— С-сука... — прошипів я крізь зуби.

— Де? — Василь швидко і уважно подивився навколо. — Ні, здалося тобі. Розбіглися... Пси небезпечні тим що все про людину розуміють, але завдяки цьому і впоратися з ними легше. Знають, що таке вогнепальна зброя. До того ж — ватажка їхнього я першим поклав... Можеш про них забути. Не повернуться. Щоб мені...

Козак гмикнув і промовчав. Не став заприсягатися. Розсудив, що після стількох викрутасів долі, краще її не провокувати.