Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

більшості віртуалів десять днів приблизно дорівнюють трьом-чотирьом рокам. Ти був у клініці Вея. Думаєш, вона б могла витримати три роки цього? Я думаю, що вона б, напевно, з’їхала з глузду, а ти?

Від зусилля, якого мені коштувало стримати свою ненависть, у мене за очима ніби щось розірвалося до самих грудей. Я видушив із себе:

— Умови. Звідки мені знати, що ти її випустиш?

— Я ж даю тобі слово, — Кавахара опустила руки. — Мені здається, що ти вже особисто пересвідчився в його силі.

Я повільно кивнув.

— Після того, як Банкрофт змириться з тим, що справу закрито, а ти зникнеш із поля зору, я поверну Сахіловську на Світ Гарлана для відбуття решти покарання, — Кавахара нагнулася, щоб підібрати голофайл, який я впустив, і простягнула його. Вправно нахилила його пару разів, аби прогортати сторінки. — Думаю, ти бачиш, що в цей контракт включено пункт про скасування. Я, звісно, втрачу значну частину сплаченого на початку внеску, але за нинішніх обставин я на це готова, — вона злегка всміхнулася. — Але, будь ласка, не забувай, що скасування може працювати в обидва напрямки. Я завжди можу знову купити те, що повертаю. Тож, якщо ти думав трохи посидіти в підпіллі, а тоді побігти назад до Банкрофта, будь ласка, забудь тепер про цю думку. Цим тобі не перемогти.

Ствол пістолета зник з моєї шиї, і Трепп відступила. Нейрохімія тримала мене на ногах, як мобільний костюм паралітика. Я отетеріло витріщився на Кавахару.

— Нахіба ти все це зробила? — прошепотів я. — Чому мене взагалі треба втягувати, якщо ти не хочеш, щоб Банкрофт знайшов для себе відповіді?

— Тому що ти — посланець, Ковачу, — повільно, наче звертаючись до дитини, промовила Кавахара. — Тому що, якщо хтось і може переконати Лоренса Банкрофта, що він загинув від власної руки, то це ти. А ще — тому що я знала тебе досить добре, щоб передбачити твої дії. Я подбала про те, щоб тебе привезли до мене, невдовзі після твого прибуття, але тут втрутився готель. А потім, коли тебе випадково занесло до клініки Вея, я знову спробувала привезти тебе сюди.

— Я вирвався з клініки Вея завдяки блефу.

— О, так. Твоя історія про біопіратів. Ти справді думаєш, що змусив їх повірити в цю маячню з другосортної експерії? Будь розважливим, Ковачу. Може, ти й змусив їх відступити на пару кроків, поки вони над цим думали, але неушкодженим з клініки Вея ти вибрався лише тому, що я сказала їм відправити тебе туди, — вона знизала плечима. — Але потім тобі закортіло втекти. Тиждень був клопіткий, і я звинувачую в цьому себе не менше, ніж інших. Я почуваюся зоопсихологинею, що погано спроектувала лабіринт для свого пацюка.

— Гаразд, — я трохи зауважив, що тремчу. — Я зроблю це.

— Авжеж, зробиш.

Я подумав, що ще можна сказати, але здавалося, ніби в мене остаточно скінчилися сили для опору. Холод базиліки неначе проймав мене до кісток. Зусиллям волі я опанував свій дрож і намірився піти. Трепп мовчки вийшла вперед, долучаючись до мене. Коли ми пройшли десь із десяток сходинок, Кавахара гукнула в мене за спиною:

— Стоп, Ковачу…

Я повернувся, як уві сні. Вона всміхалася.

— Якщо тобі таки вдасться закінчити це чисто і дуже швидко, я, можливо, подумаю про якусь грошову винагороду. Так би мовити, бонус. Він підлягатиме обговоренню. Трепп дасть тобі контактний номер.

Я знову відвернувся, стуманівши так, як востаннє туманів на задимлених руїнах Інненіна. Неясно відчув, як мене ляснула по плечу Трепп.

— Давай, — привітно сказала вона. — Виходьмо звідси.

Я пройшов за нею до виходу під спорудою, що мучила душу, під глузливими посмішками охоронців у каптурах, і зрозумів, що Кавахара весь цей час дивилася на мене через своїх клонів у сірих утробах з аналогічною посмішкою. Дорога з вестибюлю, здавалося, тривала цілу вічність, а коли прочинилися величезні сталеві брами, за якими відкривався зовнішній світ, світло, що пролилося всередину, стало джерелом життя, за яке я вхопився, наче потопаючий. Базиліка раптово перетворилася на вертикаль, на холодну океанську глибінь, з якої я тягнувся до сонця на вкритій брижами поверхні. Коли ми вийшли з тіней, моє тіло стало поглинати навколишнє тепло, наче тверду їжу. Помалу відступали дрижаки.

Я йшов, та перебуваючи під похмурою владою хреста, все ще відчував, як це місце холодною рукою торкається мого карка.

Розділ двадцять шостий

Та ніч минула як у тумані. Згодом, коли я намагався її пригадати, навіть пам’ять посланця показувала мені лише уривки.

Трепп хотіла провести ніч у місті. До найкращого нічого життя в Європі, твердила вона, всього кілька хвилин дороги, а вона знає, до яких закладів слід їхати.

Я ж хотів, щоб мої мисленнєві процеси взяли та припинилися.

Ми почали з готельного номера на вулиці, назви якої я не міг вимовити. Ми впорскували голкою в білки очей якийсь аналог тетрамету. Я мляво сидів у кріслі біля вікна й дозволив Трепп себе вколоти, намагаючись не думати про Сару та кімнату в Міллспорті. Намагаючись не думати взагалі. Двоколірні голографічні зображення за вікном забарвлювали зосереджене лице Трепп у відтінки червоного та бронзового, і вона скидалася на демона, який саме скріплює угоду печаткою. Коли тетрамет помчав моїми синапсами, я відчув підступне викривлення меж свого сприйняття, і, коли настала моя черга колоти Трепп, я мало не загубився в лініях її обличчя. Препарат був дуже добрий…

Там були фрески з зображеннями християнського пекла, де над процесією голих верескливих грішників пазуристими пальцями стрибали язики полум’я. В одному кінці зали, де постаті на стінах серед диму та шуму неначе змішувалися з відвідувачами бару, на обертовій платформі танцювала якась дівчина. Разом з платформою крутилася й увігнута пелюстка з чорного скла, і щоразу, коли вона проходила між глядачами й танцівницею, дівчина зникала, а на її місці танцював усміхнений скелет.

— Цей заклад називається «Всяке тіло погибне», — перекричала шум Трепп, коли ми пропихалися крізь натовп. Вона показала на дівчину, а тоді — на персні з чорного скла в неї на пальцях. — Ось що надихнуло мене на ці персні. Шикарний ефект, еге ж?

Я швидко взяв випивку.

«Людський рід тисячоліттями мріяв про рай і пекло. Про нескінченну насолоду або біль, не зменшувані та не обмежувані рамками життя чи смерті. Тепер ці фантазії можуть існувати завдяки віртуальному форматуванню. Потрібен лише промисловий електрогенератор. Ми воістину створили пекло — і рай — на землі.»

— Звучить дещо пафосно, як прощання Енджін Чандри з