Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Загалом, чепуристий городянин був вражений і зв'язуватися не став. Поступився дорогою, роблячи вигляд, що йому взагалі в інший бік треба.
— Гей, постривай... турок нас вже не бачить, — сказав я в спину керманичеві, через кілька хвилин стрімкого марш-кидка крізь згуртовані єдиною ціллю народні маси. — Можна зменшити темп. У сенсі, повільніше йти...
— Не можна... — не повертаючись відповів Семен. — Купець залишився, а вивідачі його тупають слідом за нами.
— Які ще вивідачі? — закрутив я головою, як хрестоматійна кіношна блондинка після фрази «тільки не озирайся!» — Я нікого не бачу.
— Хто б став тримати в нишпорках тих, кого можна побачити? — пирхнув Тіпун. — Тим паче, в натовпі.
— А як же ти їх помітив?
— Тому що я не людей розглядаю, а слід...
— Тобто…
Керманич зітхнув, але розуміючи, що я все одно не відчеплюся, а нагадувати козацькі традиції довше, ніж пояснити, відповів:
— Ми швидко йдемо. Їм — щоб не згубити нас з очей, теж доводиться тримати темп. А рухаємося ми поперек потоку… Загалом, усе як на річці. Коли риба під верхом ходить. Навіть плавця не видно, а вправне око бурун помітить. Зрозумів?
Чесно кажучи, я зрозумів швидше, ніж керманич закінчив пояснювати. І майже відразу ж побачив, як метрів за двадцять від нас, позаду і лівіше, виникла сцена, один в один, як у нас трохи раніше. Хтось на когось наштовхнувся. Ось тільки, мабуть, у переслідувача не було харизми Тіпуна, і міщани не поспішали розступатися перед шпиком.
— Бачу... Ну, то й добре. А тепер, додай кроку. Як вийдемо за ворота — біжи наліво. До пекарні. Купи там коровай, а у торговця вином, якщо він ще на місці, флягу вина. Ось гроші... Це, якщо спостерігач за тобою ув’яжеться. А насправді тебе там Олеся чекати має. Перекажеш коротко, про що домовилися. Вона Полупуда повідомить... Розмовляйте, як незнайомі. Потім — лети щодуху до човна, спускай на воду і чекай. Хто першим прийде — скаже, що далі робити.
— А якщо мене Чорнота побачить і розпитувати почне? Що говорити?
— Правду, що ж іще? — знизав плечима Семен. — Навіть не намагайся обманювати. Це у тебе і вночі не вийде. Контрабандист відразу підступ запідозрить. Так що відповідай, як на духу... Чекаєш мене і Василя. Ми затрималися в місті, але ось-ось підійдемо. Потім — відразу ж пливемо до Ворона, бо з Хасаном про все домовилися. Зрозуміло?
— Так. Зроблю. Тільки ти мені не пояснив, про митарів... яких страчують зараз.
Питання вигулькнуло знову через несамовиті крики, що відразу втонули в радісному гомоні.
— Потім...
— Ну, хоч в двох словах. Поки до воріт дійдемо. А я за це — в два рази швидше бігтиму.
— От же причепився... як п'явка. Та в Порті вже чорт знає з якого часу так заведено. Один з султанів, розумний був чоловік, тіпун мені на язик... видав указ, щоб усіх митарів, збирачів податей та інших, хто справу з державними грошима чи іншими цінностями має — карати на горло всіх підряд кожні п'ять років. Оскільки немає і не може бути серед них людей чесних. Кожному, ні-ні, та й прилипне до долоні зайва монета. А оскільки раніше суд був простий, — поклянешся на Корані, перед обличчям Аллаха, що не крав і все, — султан вирішив, що на ньому буде менше гріха, якщо він стратить десяток-другий ні в чому не винних, ніж стане потурати тисячі брехунів, здатних брехати навіть Аллахові.
— Круто... Звідки ж вони набирають нових працівників? Чи на ці посади злочинців засуджують? Як до каторги?
— Ну, ти й скажеш... — Тіпун весело розреготався. — Петре, та від бажаючих зайняти вільне місце відбою немає. З сьогоднішнього ж дня, відразу після страти, почнуть брати в облогу будинок паші Іскандера, намісника тутешніх земель.
— Не зрозумів... — я розгублено почухав потилицю. — Добровільно? Знаючи, що через п'ять років будуть страчені?
— А чому ти дивуєшся? Всі ми під Богом ходимо, і ніхто майбутнього не відає. От, хоч нас взяти... тіпун мені на язик. Чи доживемо до завтра — один Всевишній знає. А тут п'ять років ситого і забезпеченого життя. Майже вічність... Ну годі, вистачить язиком тріпати, — Семен безцеремонно розвернув мене і злегка, жартома піддав коліном. — Біжи! Наглядач саме в наш бік дивиться. Нехай думає, що я тобі доручення таємне дав… З Богом!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пливе човен - води повен, Олег Говда», після закриття браузера.