Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

— Керане, в реальності озеро ще більш прекрасне, — із щирим дитячим захватом й відчуттям приємного літнього вітерцю на шкірі дивлюсь на водну гладь, яка висвічується під яскравим сонячним промінням.

— Я ж казав, що якби мав таку можливість, то неодмінно привіз би тебе сюди. Щоправда, я не був певен, що це озеро досі існує, як і в тому, що зможу впоратись зі спогадами, які викликає у мене це місце. В дитинстві ми сюди часто приходили з Ленхартом й Мараком, — при спогаді про Ленхарта його обличчя хмурніє і мені хочеться міцно його обійняти, щоб висловити усю свою підтримку у цю водночас чудову й доволі непросту мить.

 Минуло вже понад три місяці як нам довелось попрощатись із Ленхартом й Даріусом, та біль від втрати не покидає ні на секунду. Я знаю як важко переживає це Керан, як не спить ночами в надії, що його брат не загинув, а потрапив у таку ж пастку, в якій був він і що ще залишився шанс його повернути. І я б хотіла, щоб так й було, та Олеся, котра тепер живе звичайним людським життям й поволі оговтується від усього пережитого, свідчить зовсім про інше. Думаю, Керан й сам це розуміє, просто ще не готовий прийняти правду і я його за це не засуджую. Йому просто потрібно трохи більше часу й моя підтримка, якої в нього буде вдосталь.

 Він втратив одного брата, та водночас ця втрата подарувала ще один шанс Мараку, котрий, останнім часом доволі часто складає компанію Олесі. І це не дивно, зважаючи на те, що їм не потрібно брехати один одному, приховуючи те, що з ними трапилось. Вони знаходять розраду в спілкуванні, адже обох спіткала, м’яко кажучи, складна доля, яка змінила їх життя й навчила дивитись на нього по-новому.

— Пробач, останні місяці були непростими не тільки для мене. Я поводився, як справжнісінький егоїст стосовно тебе. Повністю зосередився на пошуках шляхів для повернення брата, а мав би більше часу приділяти тобі й нашій майбутній дитині, — перервав мої роздуми тихий голос Керана.

— Я все розумію, ти не повинен переді мною виправдовуватись. Я також сумую за ядучим сарказмом Ленхарта, — останні слова викликали усмішку на обличчі Керана, якої я не бачила відколи все сталося. Від цієї посмішки аж на душі стало тепліше. — А, якщо серйозно, то ти не повинен винити себе в тому, що сталося. Ніхто цього не очікував й тим паче не міг передбачити.

— Тепер я розумію що він відчував, коли втратив нас із Мараком. В мене є ти й наша дитина, яка невдовзі з’явиться на цей світ й один із братів, а в нього не було абсолютно нікого. Він залишився самотнім на сотні років.

— Знаю, що ти все ще не втрачаєш надії його повернути, та я хочу вірити, що зараз він щасливий разом із Леєю. Твій брат на це заслуговує, як власне й ти з Мараком. Ленхарт виборов для вас ще один шанс на життя, подарував можливість повернути те, що ви втратили в минулому, чим пожертвували, щоб подарувати йому майбутнє. Просто живіть в пам'ять про нього, щоб його жертва не була даремною.

 Керан нічого не відповів, стоячи позаду, тільки міцніше обійняв, а після легенько торкнувся мого округлого живота.

— Ти вже міркувала про те, як ми назвемо нашу дитину, — поцікавився Керан.

— Якщо це буде хлопчик і якщо ти не проти я б хотіла назвати його Ленхартом. Так він завжди залишатиметься поруч й ми пам’ятатимемо яку ціну нам довелось заплатити за наше щастя.

***

 Я міцно стискала в руках документи, які свідчили, що окрім свого прізвища Даріус залишив для мене власний будинок у Великобританії, центр переливання крові й рахунок в банку на моє ім’я. Він від самого початку знав, що саме так вчинить, тому повсякчас повторював, що дасть мені більше, ніж відібрав. Щоправда, так й не збагнув головного: понад усе на світі я хотіла б позбутись відчуття провини за смерті у будинку, де вперше з ним зустрілась, та мені доведеться навчитись із цим жити, як жив він. Схоже на якесь родинне прокляття, де кожен протягом життя носить у своєму серці цей тягар. Нехай Даріус ніколи по-справжньому не виказував свого каяття, та не потрібні слова, щоб зрозуміти, що все так і було. Впевнена, що неодноразово замислювався над тим, як би все обернулось, прийнявши вибір Леї. Як і у випадку з Ленхартом, я щиро сподіваюсь, що він нарешті віднайде спокій й знайде прощення, якого так прагне його душа.

Кінець