Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"

Глава 22

Меланія ле Фотьєн

Пройшло не так багато часу з того моменту, як Стелтон, щось наславши на тих, хто залишився на полі, відкрив портал і прихопивши мене з собою пройшов у нього. Ми пересувалися по занедбаним залам і кімнатам. З того, скільки кімнат ми пройшли, я зробила висновок, що це якийсь маєток. Що ми тут робимо? І що планує цей навіжений?

Але з кожним зробленим кроком я задавалася іншим питанням - що з Тесаром та іншими? Цей мерзенний старий не міг просто залишити їх у спокої. Які наслідки буде мати його закляття? Чи зможе мій суджений подолати темну магію? І скільки перевертнів виживе після витівок темного мага?

Проте найголовніше питання - як спинити мага - я несвідомо відкладала на потім. Чому? Чи боялася я, що не зможу це зробити, і доведеться бути слухняним пішаком у його партії? Чи мене просто лякало зіткнення з ним? Невже він своїми словами зміг мене залякати? А ті думки про помсту - просто від відчаю і злості, які поступово поступилися місцем переляку?

Ні, я не можу це собі дозволити. Якщо я не спиню темного мага, то він знищить ще більше перевертнів, і це завжди залишиться на моєму сумлінні. Що я могла, але не спинила темного, піддавшись відчаю і переляку.

То що ж робити? Перш за все - треба затримати його на якомога довший час. А далі буду діяти, якщо видасться можливість.

Я виринула із думок, і озирнулася навкруги. Ми все ще йшли по будинку, прямуючи в напрямку, який знав тільки темний маг. Ми йшли ще хвилини дві, а потім раптом зупинилися в якійсь величезній залі.

Стелтон розвернувся до мене, і, зробивши кілька кроків, промовив:

- А тепер можемо і поговорити.

Звичайно, це не могло мене не злякати, наша остання розмова була не з приємних. Але він продовжив:

- Ти ж хотіла дізнатися, чому я все затіяв. Ну що ж, я тобі розповім. Справа у тому, що Кердон, якого ти вважала дідом, насправді не твій кровний родич. Він всиновив твого батька, підібравши його з вулиці, а свого рідного позашлюбного сина навіть не визнав, як члена сім'ї.

- І хто ж цей позашлюбний син? - спитала я настільки зухвало, наскільки дозволяло моє становище. Я не могла показати ворогу, що насправді зі мною коїться.

- Здогадайся, - з такою ж зухвалістю відповів маг.

Невже він? Цей мерзенний старий? Судячи з його самовдоволеного виразу обличчя, я маю рацію. Але як таке може бути? Дід хоч і був суворим ззовні, але до нас з батьком ставився, як до сім'ї. Не може такого бути, щоб ми йому були не рідні. Та й не віриться, що він не визнав сина, хоч і позашлюбного.

Так і не дочекавшись від мене відповіді, Стелтон сказав:

- Бачу ти здогадалася, але ще не можеш повірити, що це правда. Але дозволь тебе запевнити, що твоя здогадка вірна, я дійсно син Кердона.

- Але як? - хотіла спитати я, але Стелтон мене перервав:

- Ти дивуєшся, що Кердон не визнав мене, тоді як визнав твого батька? - спитав він, блиснувши очима.

- Так, - ледве вичавила я з себе.

- Справа в тому, що мати твого батька - давня кохана Кердона, яка померла під час народження твого батька. Кердон знайшов її сина і визнав своїм, хоча і не мав до нього ніякого відношення. Що ж до мене, то я син однієї з коханок твого діда. І через те, що він до неї нічого не відчував, переніс таке ж ставлення і на мене, коли я прийшов до нього після смерті матері.

Він розповів цю сумну історію, щоб якось вплинути на моє до нього відношення, чи що? Мені його пожаліти, чи що?

Стелтон уважно дивився на мене, але, не побачивши потрібної реакції, розлютився:

- А тепер уяви, що ти маєш успадкувати цілий клан, а коли приходиш, щоб заявити свої права, там вже є спадкоємець, який ніякого відношення до клану не має.

З одного боку, так, це несправедливо, а з іншого, це ж Стелтон, який одним своїм видом псував настрій всім навкруги, не кажучи про його характер. А може якби його визнали і довірили владу, він би не став таким огидним? Я що, його виправдовую? Він сам своїми вчинками відвернув від себе усіх в Клані. Це диво, що Колін не пішов по його стопах, і не став майже парією у Клані.

Я не витримала, і вирішила висловити все, що думаю про цього мага:

- Так ти вирішив захопити владу у Клані тому, що дід тебе не визнав, і не довірив владу? Що ти і кому хочеш довести? Діда вже давно немає в живих.

Стелтон розвеселився:

- Ти думаєш, я хочу комусь щось довести? Навіщо щось доводити трупам? Я просто забираю те, що було по праву моїм.

- Тоді навіщо треба було розповідати мені цю історію? - я не розуміла його вчинки.

- Ти ж так хотіла знати, чому я все затіяв, от я і вдовольнив прохання майбутньої дружини, - відповів маг.

Я від його відповіді ледь не почала плюватися. Так огидно мені стало, коли уявила, що він стане моїм чоловіком. А маг продовжив:

- А тепер треба переходити до церемонії. Щоправда жрець та свідки ще не прибули. Не бійся, вони скоро будуть тут.

Тільки не це. Нехай вони якомога довше йдуть, а краще взагалі не дійдуть сюди. Чи хтось спинить чи затримає церемонію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍