Читати книгу - "Вибрані романи"

165
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 139
Перейти на сторінку:
ремесло художника...

— Ні-ні, він не хотів, аби я став тим, ким був він...

Запала ще одна мовчанка, яку знову урвав, ніби долаючи біль у душі, Хоакін, викрикнувши таким тоном, яким кричить людина, що вирішила в чомусь зізнатися.

— Так, я все розумію!

Абель здригнувся, сам не розуміючи чому, коли почув, яким тоном і в якому тембрі його тесть промовив ці слова.

— Тобто..? — запитав зять.

— Ні... Нічого, — пробурмотів Хоакін, здавалося, опанувавши себе.

— Скажи мені, в чому річ! — благальним голосом попросив зять, який, на прохання Хоакіна, уже звертався до нього на «ти» як до батька й друга — друга й спільника! — хоч і боявся почути те, що він йому скаже.

— Ні, я не хочу говорити про це тепер...

— Це, тату, гірше, аніж сказати мені, хоч би що ви сказали. До того ж, я, здається, починаю розуміти...

— Що ти починаєш розуміти? — запитав тесть, перехопивши його погляд своїм.

— Він, либонь, боявся, щоб із часом я не затьмарив його славу...

— Так, — підтвердив Хоакін стриманим голосом, — саме так! Абель Санчес, син, або Абель Санчес Молодший! Він боявся, що потім люди згадуватимуть про нього як про твого батька, а не про тебе як його сина. Це трагедія, яку ми не раз спостерігали в родинах... Коли син перевершує батька...

— Але ж це... — сказав зять, аби що-небудь сказати.

— Це заздрість, сину, не більше, як заздрість.

— Заздрити своєму синові! І це батько!

— Так, і це дуже природно. Заздрість не може виникати між людьми, які майже не знають одне одного. Ніхто не заздрить тому, хто живе в інших краях або жив у іншому часі. Ніхто не заздрить чужоземцям, а лише своїм співвітчизникам; ніхто не заздрить людям іншого віку, людям з іншого покоління, а лише своїм одноліткам, товаришам. А найбільша заздрість існує між братами. Тому й виникла легенда про Каїна й Авеля... Найжахливіша заздрість, яку ми називаємо ревнощами, виникає в того, кому здається, що брат поклав очі на його дружину, на свою невістку... І між батьками й дітьми...

— Але ж у цьому випадку існує велика різниця у віці.

— Не має значення! У цьому випадку ревнощі затьмарюють нам того, до кого ми її відчуваємо.

— А між маестро й учнем? — запитав Абель.

Хоакін мовчки втупив погляд у підлогу, під якою він вбачав землю, і сказав, ніби звертаючись до неї, до землі:

— Не випадає сумніватися, що заздрість — де форма взаємин між родичами.

А тоді додав:

— Але поговорімо про щось інше, а все, про що ми говорили раніше, ти ніби й не чув. Ти щось чув від мене?

— Ні!

— Як це, ні?

— Я не чув нічого, про що ви говорили раніше.

— Якби ж і я нічого не чув! — і в його голосі забриніли сльози.

Розділ тридцять третій

Елена мала звичку ходити в дім своєї невістки, своїх дітей, щоби привносити трохи вишуканого смаку, більше елегантності в цей буржуазний дім, щоби виправляти — так їй принаймні здавалося — хиби у вихованні бідолашної Хоакіни, яка виросла в домі батька, сповненого невиправданої пихи, й бідолашної матері, що мусила взяти на свої плечі чоловіка, якого вона, Елена, зневажила. І щодня вона читала там якусь лекцію про добрий тон і вишукані манери.

— Роби, як знаєш! — зазвичай казала Антонія.

А Хоакіна, хоч їй усе це не подобалося, терпіла мовчки. Але була налаштована збунтуватися одного дня. І не робила цього лише на прохання чоловіка.

— Якщо ви так вважаєте, сеньйоро, то нехай буде так, — сказала вона одного разу, умисне звертаючись до своєї свекрухи в найчемнішій формі. — Я не розуміюся на цих речах і не надаю їм значення. У всьому цьому виявляється ваш смак.

— Але якщо цей смак, дочко моя, належить не тільки мені...

— Усе одно! Я виросла в домі лікаря, в якому ми тепер перебуваємо, й коли йдеться про гігієну, здоров’я, а коли в нас буде дитина, то йтиметься про догляд за нею, то я все роблю й робитиму як годиться, але тепер у цих речах, які ви називаєте речами доброго смаку й доброго виховання, ви намагаєтеся підкорити мене тим звичаям, які панують у домі митця.

— Але не ставай у таку позу, дівчино...

— Ні, я не стаю в позу. Але ви постійно нам докоряєте, що це ми робимо не так, що це треба робити інак. Зрештою, ми не плануємо влаштовувати ані вечірок, ані балів.

— Я не знаю, хто тобі навіяв, дівчино, цю надуману зневагу, зневагу надуману, надуману, надуману...

— Але ж я нічого такого не сказала, сеньйоро...

— Цю надуману зневагу до гарних форм, до правил доброго тону. Без них нам було б дуже тяжко!.. Ми не змогли б жити!

Оскільки батько та чоловік радили Хоакіні, щоби вона частіше прогулювалася, щоби провітрювала й гріла на сонці кров, яку мала передати синові, якого вже носила у своєму лоні, а вони не завжди могли її супроводжувати, й Антонія не любила виходити з дому, то її супроводжувала Елена, її свекруха. І вона робила це з великою втіхою, йдучи з нею поруч наче з молодшою сестрою, бо так вважали всі, хто був із ними незнайомий і затьмарюючи її своєю осяйною красою, яку роки майже не пригасили. Поруч із нею її невістка була майже невидимою для миттєвих поглядів людей, які їх проминали. Чари Хоакіни треба було роздивлятися повільно, тоді як Елена умисне наряджалася так, аби приваблювати погляди неуважних. «Я віддав би перевагу матері!» — почула вона, як одного разу кинув здоровенний молодик, певно, бажаючи сказати люб’язність, коли, проминаючи їх, почув, як вона назвала Хоакіну дочкою, і набрав повні груди повітря, зволоживши собі губи кінчиком язика.

— Послухай-но, дочко, — мала звичку казати Елена Хоакіні, — намагайся приховувати свій стан, це негарно, коли всі бачать, що молода жінка вагітна, видається, ніби вона хизується своїм животом...

— Я, мамо, намагаюся ходити так, аби мені було зручно, і мені байдужісінько до того, що про мене думають чи не думають... Хоч я перебуваю в тому стані, який люди вульгарні називають цікавим, я не вихваляюся ним, як це мають звичку робити й роблять інші жінки. Я не звертаю

1 ... 85 86 87 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані романи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані романи"