Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 13.2

Несподівано... Хоча якогось приємного відчуття від усвідомлення цього я не відчула. Мало втішного в тому, щоб знати, що всередині я таке ж стерво, як і Любора. Але вести себе, як вона, точно не збираюся! Тим більше відбивати чужих чоловіків. Воно мені треба взагалі? Та я б від них усіх на безлюдний острів втекла, якби була така можливість! Особливо від Ярова! Вловивши всередині нове мугикання, подумки заткнула вуха. Так, саме так, я залишаюся з ним лише через те, що він не залишив мені вибору!

– Але, гадаю, наші до тебе змінили ставлення не тільки через це, – лукаво підморгнула Ждана, і я одразу ж виринула з власних думок.

Прокляття! Я вже здогадувалася, про що піде мова, але продовжувала сподіватися, що це не так. Усвідомлення того, що у мого приниження в лісі були свідки, не особливо радувало. Гарний настрій стрімко танув.

– Сьогодні ти станеш дружиною альфи! – із захопленням вигукнула Ждана.

– Не дружиною, – похмуро заперечила я. – Ми просто пройдемо безглуздий обряд.

– І зовсім не безглуздий обряд, – вона підморгнула. – Обряд возз’єднання!

– Не бачу різниці.

– Ти просто не розумієш до кінця, що відбувається під час повного місяця. А особливо під час обряду возз’єднання, – неголосно сказала сестра, відкидаючись на спинку дивана і спрямовуючи вдалину задумливий погляд. – Коли я проходила через це, відчуття здавалися майже нереальними!

– Може, просвітиш тоді? – похмуро кинула я, вирішивши, що краще відразу дізнатися, що на мене чекає. А сестра не збреше – в цьому я була впевнена.

– У цю ніч губиться грань між світом духів і людей, – урочисто заговорила Ждана. – Всі вовки збираються у лісі і при сяйві повного місяця вітають своїх духів-покровителів: Великого Вовка і Велику Вовчицю. Кожен з нас відчуває їх присутність, і все тіло наповнюється нереальною легкістю і силою. А в обряді возз’єднання, коли двоє бажають злитися воєдино не лише тілом, але й душею, Великі Вовки на якусь мить вселяються в нас. Ти не уявляєш, що при цьому відчуваєш! Немов би стаєш частиною іншої істоти. Між вами утворюється невидимий зв’язок. Як між духами-покровителями. І коли поєднується наша кров, зв’язок стає настільки міцним, що, здається, можеш навіть читати думки свого судженого. Це триває лише кілька хвилин, коли ви досягаєте повної єдності. Але навіть потім все одно відчуваєте одне одного набагато гостріше, ніж раніше.

– Так, стривай! – я замахала руками. – Ти щось там про об’єднання крові говорила. А це що за звірство?

– Болі ти майже не відчуєш, – поспішила заспокоїти сестра. – Просто ви спочатку в людській подобі робите надріз на шкірі і поєднуєте їх, щоб кров змішалася. Промовляєте слова клятви. А потім настає диво! Великі покровителі осяюють вас своїм благословенням, і ви перекидаєтеся у вовків. Потім обидва кусаєте одне одного в шию.

 – Який жах! – не витримала я. – Слухай, я вже не така й впевнена, що хочу проходити такий обряд.

 – Біль тут вторинний, – продовжувала переконувати Ждана. – І в тому стані ти її майже не відчуєш. Ось сама побачиш!

 Я мовчала, нервово кусаючи губи. Тепер ще більше усвідомлювала, наскільки поквапилася, погодившись на умови Ярова. І справа тут не в тому, що боялася відчути біль. Якось слова сестри насторожили. А якщо я не права, і цей обряд дійсно зробить зв’язок між мною і альфою набагато сильнішим? Та куди вже сильнішим?! Я й так божеволію, варто йому лише мене торкнутися або поглянути з особливим багатозначним виразом. А якщо безумство посилиться, то як потім зможу розірвати ці стосунки?!

Прикривши повіки, намагалася розібратися в собі. І ловила себе на дивних думках. А якби Яров з самого початку поводився зі мною по-іншому? Ще з першої нашої зустрічі. Не накидався, як дикий звір, не доводив до сказу своїми диктаторськими замашками. А проявляв повагу, терпіння. Хто знає, може, я й сама була б не проти з’єднати з ним свою долю?..

Так, це небезпечні думки! Не туди вони мене заводять, однозначно. Та ні за що на світі я не погодилася б з доброї волі залишитися з Яровим! Ми з ним надто різні! Він немов би зійшов зі сторінок історичних книг. Такий самий непримиренний, владний, як і безліч ватажків-перевертнів до нього. І мінятися не бажає! Я ж жінка свого часу. Мені важко обходитися без технічних нововведень. Я прагну усього досягати сама, пізнавати цей світ і розвиватися. Яров же хоче зробити з мене звичайну самицю, придатну лише на те, щоб виховувати дітей і вести господарство. А я ніколи з цим не змирюся!

Або він все ж може змінитися?.. Адже перестав наполягати на тому, щоб я допомагала матері в хатніх справах, помітивши, як я це сприймаю.

У якийсь момент підвівши очі, зрозуміла, що Ждана вийшла з кімнати, даючи мені можливість поміркувати над усім на самоті. А я навіть не помітила! Наскільки ж насправді ці думки не дають спокою...

Чи можна сподіватися на те, що Яров стане поводитись інакше, ніж звик? Або він відразу після проведення обряду почне з подвійним запалом перетворювати мене на більш звичний для нього ідеал жінки? Вже те, що він готовий був застосувати на мені свої здібності альфи, щоб я погодилася на обряд, виразно показує – не зміниться. І його слова про те, що готовий відпустити – не більше, ніж маніпуляція. Не відпустив би! Тепер це тим більш ризиковано, коли йому на хвіст сів Аден Ларес. Якщо вампір дізнається, що його весь цей час водили за носа, каменя на камені не залишить від поселення!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍