Читати книгу - "Спокута"

спробувала опанувати себе, щосили стискаючи цю холодну вологу долоню.

На Люка знову напала балаканина.

— Я не палю. Я обіцяв свою пайку Жанно... Дивись, зараз він на столі... під квітами... кролик не чує тебе, дурний...

Потім слова полилися потоком, і Брайоні не могла нічого зрозуміти. Згодом вона розчула скарги на вчителя, який був надто в'їдливий,— а може, мова йшла про армійського офіцера. Нарешті Люк угамувався. Вона витерла йому спітніле обличчя мокрим рушником і чекала.

Розплющивши очі, він знову заходився балакати, наче не вривав марення.

— Як тобі наші багети і ficelles[60]?

— Неперевершені.

— То ось чому ти приходила щодня.

— Так.

Він замовк, зважуючи це. Потім обережно спитав, наче делікатну річ, яка вимагала особливого підходу:

— А наші круасани?

— Найкращі у Мілло.

Він усміхнувся. Коли заговорив, то в піднебінні щось заскреготіло, але обоє проігнорували цей звук.

— Це особливий рецепт мого батька. Все залежить від сорту вершкового масла.

Він у захваті дивився на неї. Підніс вільну руку, щоб накрити їй долоню. Сказав:

— Знаєш, ти дуже до душі моїй матері.

— Правда?

— Вона повсякчас про тебе говорить. Каже, що нам треба влітку побратися.

Вона не зводила з нього погляду. Тепер їй стало ясно, чому її послали до нього. Пораненому було важко ковтати, і в нього проступили краплі поту — на чолі, на пов'язці й на верхній губі. Брайоні витерла йому піт і хотіла йти по воду, але він спинив її, питаючи:

— Ти мене кохаєш?

Вона завагалася.

— Так.

Інша відповідь була неможлива. Окрім того, саме зараз вона кохала його. Це був чудовий хлопчик, далеко від родини, і йому судилося вмерти.

Вона дала йому попити. А коли знову витирала йому обличчя, він спитав:

— Ти була колись у Косс-де-Ларзаку?

— Ні. Ніколи там не була.

Але він не запропонував їй з'їздити туди разом. Натомість він одвернувся, сховавши обличчя в подушці, й невдовзі забурмотів якісь незрозумілі уривки фраз. Він досі напружено стискав їй руку, наче був свідомий присутності Брайоні.

Знов опритомнівши, він обернув до неї голову.

— Ти ще не йдеш.

— Звісно, ні. Я лишуся з тобою.

— Талліс...

Досі всміхаючись, він замружився. Раптом він здригнувся, наче крізь руки і ноги пропустили електричний струм. Здивовано подивився на неї, напіврозтуливши вуста. Тоді схопився, немов готовий напасти на неї. Вона схопилася зі стільця, щоб не дати йому впасти на підлогу. Він досі стискав її долоню, а вільна рука обіймала за шию. Його чоло притулилося їй до плеча, а щока торкалася її щоки. Брайоні боялася, що в нього з голови зірветься стерильний рушник. Боялася, що не втримає ваги пораненого або знову почується зле, побачивши відкриту рану. З горла у нього знову линуло скреготання, відлунюючи в неї у вухах. Похитуючись, вона обережно вклала його на ліжко й почала вмощувати на подушках.

— Я — Брайоні,— сказала вона, щоб лише йому було чутно.

Його очі знову широко розплющилися від подиву, а бліда шкіра лисніла в електричному світлі. Брайоні наблизилася та притулила вуста йому до вуха. Їй було все одно, хоча вона відчула чужу присутність у себе за спиною, і хтось поклав їй руку на плече.

— Не Талліс. Клич мене Брайоні,— прошепотіла вона, в той час як чужа рука потягнулася до неї та розплела їй пальці, які стискали руку юнака.

— Вставайте, медсестро Талліс.

Сестра Драммонд узяла її за лікоть і допомогла підвестися. Шкіра у неї на вилицях почервоніла, і ця рівна червона лінія вирізнялася на блідому обличчі. Санітарка, яка стояла з іншого кінця ліжка, уже напинала простирадло на обличчя Люку Корне.

Підібгавши губи, сестра поправила комір Брайоні.

— Хороша дівчинка. Тепер підіть і змийте кров з обличчя. Ми ж не хочемо засмучувати інших пацієнтів.

Брайоні слухняно пішла до туалету обмити обличчя холодною водою і за кілька хвилин повернулася до своїх обов'язків у відділенні.

О пів на п'яту ранку практиканток відіслали до їхніх кімнат спати, наказавши з'явитись об одинадцятій. Брайоні пішла з Фіоною. Дівчата не озвалися жодним словом, а коли взялися за руки, то здавалося, що вони досі гуляють, як ціле життя тому, на Вестмінстерському мосту. Їм і не було потреби описувати, як усе було в палатах або як це змінило їх обох. Досить було йти порожніми коридорами за іншими дівчатами.

Коли Фіона побажала їй на добраніч і пішла до своєї крихітної кімнатки, Брайоні знайшла на підлозі листа. Почерк на конверті був незнайомий. Мабуть, хтось із дівчат забрав листа на вахті та підсунув під двері. Але Брайоні не розпечатала його одразу, а спершу роздяглася, готуючись до сну. Вона сиділа на ліжку, убрана в нічну сорочку, тримаючи на колінах листа, і думала про того юнака. Куточок неба, видний у неї з вікна, уже посірів. Вона досі чула юнацький голос, який промовляв «Талліс», перетворюючи прізвище на дівоче ім'я. Вона уявляла неможливе майбутнє: булочну в затінку вузької вулички, де сила-силенна худезних кішок; фортепіанну музику з вікна другого поверху, і хихотіння зовиць, які перекривляють її англійський акцент, і Люка Корне, так палко закоханого. Їй хотілось оплакувати і його, і його родину в Мілло, яка чекатиме звісток від нього. Але вона нічого не відчувала. Усередині була порожнеча. Брайоні сиділа майже півгодини, як у тумані, й нарешті, знесилена, але досі не відчуваючи бажання спати, підв'язала волосся стрічкою, як завжди, лягла в ліжко і розпечатала листа.

Шановна міс Талліс,

Дякуємо Вам за надіслані «Дві постаті біля фонтана» і, будь ласка, прийміть наші вибачення за зволікання з відповіддю. Як Ви знаєте, для нас незвично публікувати цілком повість невідомого автора, ба й відомого. Однак ми прочитали Ваш твір з розрахунком вибрати звідти вдалий уривок. На жаль, ми не можемо нічого опублікувати з надісланого тексту. Повертаю Вам рукопис окремою бандероллю.

Маю сказати, що ми ознайомилися (спочатку це не входило в наші плани, бо у редакції багато роботи) з великим зацікавленням. Хоча ми не можемо запропонувати опублікувати якусь частину повісті, але вважаємо, що Вам слід знати: у нашій редакції не лише мені буде цікаво, що Ви напишете в майбутньому. У нас немає упереджень проти авторів юного віку, ми зацікавлені в публікації перспективних молодих письменників. Ми хотіли б ознайомитися з усім, що Ви створите, особливо якщо Ви напишете одне чи два оповідання.

Ми сприйняли «Дві постаті