Читати книгу - "Спокута"

біля фонтана» як досить цікаву річ, яка заслуговує на особливо уважне читання. Я кажу це не для годиться. Ми відклали багато інших творів, у тому числі пера маститих письменників. Є декілька вдалих образів: мені сподобалися «висока трава, на яку пантрує левова жовтизна літа» і Ваша здатність уловлювати потік думки, змальовувати мисленнєві тонкощі, Ваше намагання схарактеризувати героїв. Вхопити щось унікальне і незбагненне. Але все ж таки, на нашу думку, Ви надто наслідуєте прийоми місіс Вулф. Кришталева прозорість моменту, який триває тут і зараз,— ця тема, звичайно, заслуговує на опис, особливо у поезії; вона дозволяє письменнику виявити свій дар, осягати таємниці сприйняття, являє собою стилізовану інтерпретацію мисленнєвих процесів, дозволяє показати примхливість і непередбачуваність внутрішньої сутності індивідуальності тощо. Хіба для когось є сумніву важливості цього експерименту? Однак таке письмо виправдане лише тоді, коли немає відчуття розвитку дії, Іншими словами, наша увага була б ще пильнішою, якби Ви залучили до оповіді простий сюжет. Завжди потрібний розвиток.

Так, наприклад, дитина, яка спостерігає з вікна: ми бачимо події її очима, і ви добре вловили її граничне нерозуміння ситуації. Так само її рішучість, відчуття посвяченості в дорослі таємниці. Ми бачимо цю юну дівчинку на світанку своєї індивідуальності. Інтригує її рішучий намір відмовитись од чарівних казок, бувальщин і пєс, які вона писала раніше (було би приємніше, якби ми вловили, що саме вона писала, бодай один твір), але так можна вихлюпнути з водою дитину, оскільки втручається вигадана методика оповідача. Після всіх чудових ритмів і гарних спостережень нічого особливого не відбувається, попри те, що початок так багато обіцяє. Молоді чоловік і жінка біля фонтана, і між ними, безперечно, багато нез'ясованих почуттів, змагання за китайську вазу династії Мін, у ході якого цей раритет розбивається. (Але ж цей витвір такий безцінний, що навряд чи його можна виносити просто неба, хіба не так? Може, для Вашої мети більше пасуватимуть севрська чи німфенбурзька порцеляна?) Ця жінка, повністю одягнена, стрибає у фонтан виловити друзки. Хіба не ліпше описати це так, наче дівчинка насправді не зрозуміла, що ваза розбилася? Тоді для самовидиці було б ще більшою загадкою, чому жінка пірнає у фонтан. Це можна розгорнути на матеріалі вже описаного — але Ви десятки сторінок присвятили світлотіні й випадковим враженням. Далі ми дізнаємося версію подій і з точки зору чоловіка, і з точки зору жінки — але майже нічого нового. Просто описи речей і почуттів та деякі несуттєві спогади. Чоловік і жінка йдуть геть, лишаючи на землі вологу пляму, яка швидко випаровується — і тут ми бачимо кінець. Цей статистичний стиль вужчий за можливості Вашого безперечного таланту.

Якщо ця дівчинка так до кінця нічого й не зрозуміла або її настільки спантеличила дивна сценка, що розгорталася перед нею, то як це може вплинути на життя двох дорослих людей? Чи, може, вона роз'єднала їх у якийсь катастрофічний спосіб? Або зблизила їх, навмисно чи випадково? Може, вона невинно викрила їх, що не сподобалося батькам молодої жінки? Ті, звісно, не схвалили б зв'язку між їхньою старшою дочкою і сином своєї прислуги. Може, молода пара використала її як листоношу?

Іншими словами, не марнуйте стільки часу, не зосереджуйтеся на описі сприйняття кожної з трьох постатей, а подайте їх нам більш економно, змальовуючи, як і раніше, так яскраво світло, каміння і воду, що у Вас дуже вдало виходить,— а потім рухайтеся далі, щоб створити якесь напруження, кинути якийсь проблиск, якусь світлотінь усередині самої розповіді. Ваші найбільш вибагливі читачі точно обізнані з найновішими теоріями Берґсона про аспекти свідомості, але я впевнений, що вони зберігають дитяче бажання прочитати саме розповідний стиль, історію, яка напружено розвивається, і читачі хочуть розуміти, що саме відбувається. До речі, за Вашим описом, Ви згадуєте Берніні в зв'язку з площею П'яцца Барберіні, а не П'яцца Навона[61].

Простіше кажучи, розповіді потрібен кістяк. Певно, Вам буде цікаво дізнатися, що однією з Ваших завзятих читачок була місіс Елізабет Бовен[62], Якось вона зайшла до нас у редакцію дорогою на сніданок і проглянула стос машинописів, а відтак попросила відвезти Ваш рукопис їй додому, щоб прочитати там, і скінчила того ж дня. Спочатку вона вважала, що ця проза «занадто щільна, занадто солодкаво-пересичена», але натомість перегукується з романом «Відповідь — прах»[63] (про що я взагалі й не думав). Потім вона «захопилася, наче затягнулася кальяном» і, нарешті, лишила нам свої зауваження, наведені вище. Можливо, Ви почуваєтеся пречудово й задоволені своїм твором і стилем, або ж наші побажання можуть викликати у Вас праведний гнів, або такий відчай, що Ви й не захочете знову дивитися на рукопис. Ми щиро сподіваємося, що такого не станеться. Наше бажання полягає в тому, щоб Ви прийняли ці зауваження — висловлені зі щирим ентузіазмом — як основу для іншого нарису.

Ваш супровідний лист був напрочуд стриманий, але Ви натякнули на те, що у Вас на цю мить майже немає вільного часу. Як щось змінитися і Ви минете ці випробовування, ми будемо більш ніж раді бачити Вас за келихом вина, щоб обговорити це питання. Ми сподіваємося, що Ви не засмутитеся. Можливо, Вас розрадить, якщо Ви знатимете: наші листи-відмови, як правило, не перевищують трьох речень.

Ви побіжно просите вибачення за те, що не пишете про війну. Ми надішлемо Вам примірник нашого останнього випуску з відповідним редакційним резюме. Як Ви побачите, ми не вважаємо, що митцям конче необхідно відгукуватися на події війни. Справді, вони мають право це ігнорувати, присвячуючи творчість іншим питанням. Оскільки митці мало розуміються на політиці, вони мають використати свій час для розвитку на глибших емоційних рівнях. Ваш твір, написаний в умовах війни, має розвивати Ваш талант відповідно до особистих вимог. Як ми зазначили, військові дії — ворог творчості.

З Вашої адреси виходить, що Ви або лікарка, або потерпаєте від тривалої хвороби. Якщо правильний другий варіант, то бажаємо Вам швидкого й успішного одужання.

І насамкінець: один з наших працівників вельми цікавиться, чи є у Вас старша сестра, яка навчалася в Ґіртоні років шість-сім тому.

Зі щирою повагою С. С.

* * *

У подальші дні перехід на суворий графік стер відчуття пливкого безчасся першої доби. Брайоні вважала, що їй пощастило отримати денні зміни, з сьомої ранку до восьмої вечора, і півгодини на обід. Коли о п'ятій сорок п'ять дзвонив будильник, вона випірнала