Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

народом перед відльотом, — прокричала Трепп. — Але я тебе розумію.

Вочевидячки, я також промовляв слова, що крутилися у моїй голові. Якщо це була цитата, то я не знав, звідки. Це точно був не квеллізм: вона б дала ляпаса будь-кому, хто став би таке декламувати.

— Річ у тому, — досі кричала Трепп, — що в тебе є десять днів.

Реальність хилиться, стікає вбік краплями полум’яного світла. Музика. Рух і сміх. Вінце келиха під моїми зубами. Тепле стегно, що притиснулося до мого стегна і, як мені думається, належить Трепп; але, коли я повертаюся, мені широко всміхається інша жінка, з довгим чорним волоссям і малиновими губами. Її відверто закличний погляд неясно нагадує мені про дещо недавно побачене…

Вулична сцена:

Обабіч висіли ярусами балкони, на тротуари з незчисленних крихітних барів вихлюпувалися язики світла та звуку, а сама вулиця була заповнена людьми. Я йшов поряд із жінкою, яку вбив минулого тижня, і намагався підтримати розмову про котів.

Я щось забув. Щось невизначене.

Щось важли…

— Бляха, та не можеш ти в таке вірити, — вибухнула Трепп. А може, втовкмачила мені в голову тієї миті, коли я вже майже визначив, що…

Вона робила це навмисно? Я навіть не міг згадати, у чому саме щодо котів був так твердо переконаний секунду тому.

Десь танцювали.

Знову мет, введений в очі на розі вулиці, коли ми сперлися на стіну. Хтось пройшов повз нас, гукнув нам щось. Я кліпнув і спробував подивитися.

— Блін, та постій спокійно!

— Що вона сказала?

Трепп, зосереджено насупившись, ізнову підняла мені повіки.

— Назвала нас обох прекрасними. Срана наркоманка, мабуть, хоче чогось на дурничку.

У туалеті з дерев’яними панелями невідомо де я витріщався в розтрощене дзеркало на своє поточне обличчя так, ніби воно скоїло злочин проти мене. Або так, ніби я чекав, коли з-за зшитого обличчя з’явиться хтось інший. Руками я вчепився у брудний металевий умивальник унизу, а епоксидні смуги, якими його прикріпили до стіни, потріскували під моєю вагою, поступово відриваючись.

Я гадки не мав, як довго там пробув.

Я гадки не мав, де це. І у скількох «де» ми вже побували за ніч.

Здавалося, ніщо з цього не має значення, тому що…

Дзеркалу не підходила рама: у пластикові краї, що сяк-так утримували зіркоподібну серединку на місці, впивалися гострі зазублини.

Забагато країв, пробурчав я собі під носа. Тут, блін, усе не тримається купи.

Ці слова здавалися важливими, як випадковий ритм і рима у звичайному мовленні. Я не думав, що коли-небудь зможу полагодити це дзеркало. Я поріжу собі пальці на шматки, просто намагаючись це зробити. Пішло воно у сраку.

Я покинув Райкерове обличчя у дзеркалі та, хитаючись, повернувся до заваленого свічками столу, за яким Трепп попахкувала видовженою люлькою зі слонової кістки.

— Мікі Нозава? Ти серйозно?

— Бляха, так, — енергійно кивнула Трепп. — «Кулак флоту», правильно? Бачила його рази з чотири, не менше. Нью-Йоркські експерія-мережі беруть купу імпорту з колоній. Він входить у моду. Той момент, коли він вирубає гарпунника ударом ногою в польоті. Те, як він робить отой граний удар, відчувається до нутра кісток. Краса. Поезія в русі. Слухай, ти знаєш, що він, як був молодший, трохи знімався в голопорно?

— Фігня. Мікі Нозава ніколи не знімався в порно. Йому це не треба було.

— А хто що казав про «треба»? Ота парочка ціпоньок, з якими він грався… Я б сама з ними погралася задарма.

— Фіг-ня.

— Богом клянуся. Отой чохол із якимось європейським носом і очима, той, у якому він був на тому розтрощеному катері. Реально рання творчість.

Був бар, у якому стіни та стеля обвішані абсурдними гібридами музичних інструментів, а полиці за стійкою заставлені старовинними пляшками, вигадливими статуетками та іншим, безіменним сміттям. Рівень шуму там був порівняно низький, а я пив напій, який, судячи зі смаку, не завдавав моєму організму надто великої шкоди. У повітрі відчувався легкий запах мускусу, а на столиках стояли маленькі таці з солодощами.

— Нахіба ти це робиш?

— Що саме? — Трепп осоловіло замотала головою. — Тримаю котів? Я люблю ко…

— Працюєш на грану Кавахару. Вона ж не людина, а сучий вишкребок, всрата метівська піська, не варта шлаку від пам’яті, чому ти…

Трепп схопила руку, якою я розмахував, і мені на мить здалося, що зараз бути насильству. Спроквола пробудилася нейрохімія.

Натомість Трепп узяла мене за руку й ніжно поклала її собі на плечі, наблизивши моє обличчя до свого. По-совиному кліпнула на мене.

— Послухай.

Запала досить довга тиша. Я слухав, тим часом як Трепп зосереджено насупилася, зробила добрячий ковток зі свого келиха і з утрированою обережністю поставила його. Насварилася на мене пальцем і нечітко вимовила:

— Не суди, щоб і тебе не судили.

Інша вулиця, що поступово спускалася. Ходити несподівано стало легше.

Вгорі рясніли зорі, які я не споглядав так чітко протягом усього тижня в Бей-Сіті. Побачивши їх, я незграбно зупинився — став шукати Рогатого Коня.

Тут щось… не так.

Щось чуже. Жодного знайомого мені малюнка. На внутрішньому боці рук у мене виступив холодний піт, і раптом ці чіткі вогненні крапки стали схожими на армаду з Зовнішнього Світу, що збирається для планетарного бомбардування. Марсіяни повернулися. Мені здалося, що я бачу, як вони неквапом долають вузенький кавалок неба над нами…

— Ого, — Трепп, сміючись, підхопила мене, перш ніж я впав. — Чого ти там шукаєш, конику?

Не моє небо.

Справи дедалі гірші.

В іншому туалеті, з яскравим до болю освітленням, я намагаюся запхати до носа трохи даного Трепп порошку. Носові проходи в мене вже зсохлися, і він усе випадає назад, неначе з цього тіла вже однозначно досить. У кабінці позаду мене хтось змиває, і я позираю у велике дзеркало.

З кабінки виходить Джиммі де Сото в перемазаній інненінським багном польовій формі. У жорсткому освітленні вбиральні його обличчя має особливо кепський вигляд.

— Усе гаразд, друзяко?

— Та не дуже, — я чухаю зсередини носа, в якому неначе починається запалення. — А в тебе?

Він змахує рукою — мовляв, гріх скаржитись — і переходить уперед у дзеркалі, щоби стати біля мене. Коли він нахиляється над умивальником, зі світлочутливого крана фонтаном б’є вода, і він починає мити руки. З його шкіри злізають грязюка та кров, утворюючи густий суп, який виливається у крихітний вихор зливного отвору. Я відчуваю його масивне тіло біля свого плеча, але його єдине око прип’яло мене до образу у дзеркалі, і я чи то не