Читати книжки он-лайн » Підліткова проза 🌟🌍👧 » Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд

Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

51
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 130
Перейти на сторінку:

Вероніка на секунду опустила очі, тоді Діана точно переконалася, що це її рук справа. Більше на таке ніхто не здатен.

- Ти теж у мене дещо забрала! - Вероніка невдоволено схрестила руки на грудях.

Діана засміялася, для повної картини їм ще побитися не вистачало.

- Що забрала? - вирішила запитати про всяк випадок.

- А ти не розумієш?

Звичайно ж, Діана не розуміла, в їхніх сварках ніколи не було сенсу. Того року вони просто так одне одного не любили, а цього Вероніка немов із ланцюга зірвалася. Принижувала всіма можливими способами, псувала життя, речі, чіплялася з будь-якого приводу, і зупинятися явно не збиралася.

- Обґрунтуй, - попросила Діана.

У дверному отворі застиг Вадим. Теж навіщось прийшов на кухню, а побачивши їх, різко зупинився. І справді незвичайна картина, вони просто розмовляють, навіть ніхто нікому волосся не видирає. Він дивився то на одну, то на іншу і не здогадувався, що відбувається.

А Діана, здається, починала розуміти. Ось вона, причина, через яку її ненавидять. Вероніка ревнує. Складно в це повірити, адже приводів не було, але фотографія в чаті, де Діана поруч із Вадимом, підтверджувала її теорію. Хтось вигадав цей жарт, а Вероніка сприйняла серйозно і вирішила, що зазіхнули на те, що нібито належить їй.

- Ну ви й дивні, - прокоментувала Діана і вийшла до основної зали.

Хоча з іншого боку, їй подобалося дратувати Вероніку, і вона була б щаслива, якби з'явилося ще кілька приводів. Довго чекати не довелося, бо Галина Андріївна нагадала, що настав яблучний сезон і саме час збирати врожай. Тож щойно діти розійшлися по кімнатах на обідній сон, вона викликала кілька людей на допомогу.

Діана сама напросилася від їхнього загону, давши можливість Алісі перепочити; коли погодився Вадим, Вероніка теж почала рватися на збирання яблук, ледь зі штанів не вистрибувала, аби тільки з ним Діану не відпускати.

Сонце сховалося і працювати має бути набагато легше. Переодягнувшись у старий одяг, який можна вимазувати, помічники зібралися біля запасного виходу. Також завбачливо озброїлися відрами та візком. Усі збирають яблука, а хтось возить до їдальні, де кухарка вже готувала банки на варення і ставила каструлю для компоту. Решту плодів ховали в підвал на майбутнє.

Додатковими обов'язками навантажували здебільшого чоловіків, але директорка не змогла відмовити завзяттю Діани допомогти. З ними також пішов Ярослав, дорогою умовляв маму наробити сидру, але та все відмовлялася. Навіть у кімнаті хотіла його закрити, щоб не заважав, але Ярик не здавався, все одно зрештою доб'ється свого.

Спочатку збирали яблука в траві, потім на деревах, з кожним разом підстрибуючи все вище. Коли було не дістати, почалося лазіння по деревах. Діана схопила відерце, розмістила його на гілці та почала зривати яблука. Червоні, соковиті, хотілося вчепитися в плід зубами й більше не допомагати.

Несподівано гілка сіпнулася і відро полетіло на землю. Вона не встигла зловити його, рукою рефлекторно потягнулася в момент, коли воно вже валялося в траві.

Вероніка кинулася збирати яблука, що впали, як на неї звалилася Діана. У польоті схопилася за гілку, але це не допомогло уникнути приземлення на вожату.

- Фу, важка! - верещала Вероніка, потираючи спину. - Ти це спеціально?

- Вибач, я мала впасти на красивого хлопця, але...

Вадим, який проходив повз, не втримався від коментаря:

- Можеш ще раз упасти, я якраз буду повз проходити.

- А ти при чому?

- Невдалі в тебе жарти! - заступалася за нього Вероніка, забувши про яблука.

- Зате такі щирі, не впевнена, що тобі знайоме це слово.

Неподалік від них Ярослав збирав згнилі й непридатні в їжу фрукти та викидав за огорожею; за найбруднішу роботу мати пообіцяла трохи кишенькових грошей. Заради цигарок на все підеш.

Коли зібралося кілька відер із яблуками, Вадим почав завантажувати їх у візок і вже готовий був їхати назад у табір, як до нього підійшла Діана.

- Підвезеш? Хочу води набрати.

- На горбу? - запитав він.

- Ні, на візку.

Діана озирнулася і помітила на собі вбивчий погляд Вероніки. Не чекаючи дозволу, вона посунула відерце, інше взяла собі на руки й залізла у візок.

- Поїхали?

Вадим усміхнувся, і схопившись за ручку, покотив стежкою. Їм зустрічалося багато горбів і купин, на деякі з них він, імовірно, навмисно наїжджав, аби її позлити. Але Діані було весело, вона сиділа, піднявши руки до неба і верещала.

Піднімаючись на гору, їй довелося вилізти і йти поруч. Розмовляти та спілкуватися, як це зазвичай заведено в людей, їй не хотілося, тож прискорилася й одразу побігла до їдальні.

Набрала пару пляшок води, знайшла пластикові стаканчики й вийшла на вулицю.

Вадим до цього моменту встиг розвантажити візок і стояв в очікуванні, поглядаючи на час. Діану здивував той факт, що він не поїхав без неї.

- Їдемо?

1 ... 85 86 87 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"